Читати книгу - "Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 3"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Я й досі не розумію, чому так покірно скорився шепоту, і ким я тоді вважав Ейкелі — психічно здоровим чи божевільним. Після всього, що трапилося раніше, я, здається, мав би бути готовим до будь-якого розвитку подій, однак цей парад механізмів так нагадував нісенітниці дивакуватих винахідників чи божевільних учених, що у мене виникло навіть більше сумнівів, ніж під час попередньої розмови. Те, про що розповідав шепотун, виходило за межі будь-яких людських знань чи уяви; з іншого боку, хіба інші речі, які ще більше виходять за ці межі, не здаються менш абсурдними тільки тому, що не мають якихось наочних доказів?
Поки мій розум намагався дати лад цьому хаосу, почулося рипіння та дзижчання від усіх трьох приладів, з’єднаних із циліндром, проте невдовзі звуки стишились, а потім і геть замовкли. Що тепер мало статися? Чи я мав почути голос? Коли так, то звідки мені знати, що все це — не хитромудрий приймач, через який говорить схована десь людина, яка пильно за нами спостерігає? Навіть зараз я не можу з упевненістю сказати, що там почув або що відбувалося насправді. Але щось таки відбувалося.
Словом, скажу лише, що машина з лампами і гучномовець почали говорити; у мене не виникло жодного сумніву, що той, хто говорив, був десь поруч і бачив нас. Той голос був гучним, неживим, металічним і механічним. У ньому не було нічого від інтонаційного забарвлення або виразності, він рипів і деренчав напрочуд чітко і без поспіху.
— Пане Вілмарте, — мовив голос, — сподіваюся, що не злякав вас. Я така ж людина, як і ви, але тіло моє перебуває зараз у надійному місці всередині Круглого Пагорба приблизно за півтори милі на схід від вас — у безпеці та з належним живленням. Сам же я тут, чую і розмовляю за допомогою цих електронних вібраторів. За тиждень я вирушаю через безодню простору, як уже багато разів робив це раніше, і сподіваюся, що пан Ейкелі зробить мені приємність і супроводжуватиме мене. Хотів би і вас бачити поруч, адже мені відомі ваші погляди і листування з нашим другом. Як ви розумієте, я — один із помічників Прибульців, які навідують нашу планету. Вперше я зустрівся з ними у Гімалаях і де в чому їм допоміг. Зі свого боку, вони дали мені можливість набути такого досвіду, який дуже мало кому випадає.
Ви можете собі уявити, що я побував на тридцяти семи різних небесних тілах — планетах, темних зірках, а також на ще цікавіших об’єктах, включно з вісьмома, розташованими за межами нашої Галактики, і двома — по той бік космічного простору і часу? І все це не завдало мені ані найменшої шкоди. Мій мозок був відділений від тіла за допомогою настільки майстерно зроблених розтинів, що було б занадто грубо назвати це хірургічною операцією. Істоти, що навідуються до нас, володіють методами, які дозволяють так легко і без ускладнень відокремлювати мозок, що тіло після цього не старішає. Додам лише, що мозок залишається практично безсмертним і зберігає свої можливості, необхідно тільки періодично замінювати живильний розчин.
Отож я щиро сподіваюся, що ви наважитесь вирушити в подорож разом зі мною і паном Ейкелі. Прибульці прагнуть знайомства з тими, хто володіє знаннями, з такими як ви, щоб показати неосяжні первісні безодні, про які більшість з людей через своє невігластво могла тільки мріяти. Перша зустріч із цими істотами може вас збентежити, але я не маю сумніву, що ви на це не зважатимете. Гадаю, пан Нойєс теж вирушить із нами — це він привіз вас сюди машиною. Він уже багато років з нами — думаю, ви упізнали його голос на тому записі, який вам переслав пан Ейкелі.
Промовець на хвильку замовк, помітивши, як я здригнувся від його слів.
— Що ж, пане Вілмарте, вирішувати вам; можу лиш додати, що людина, яка настільки любить все незвичайне, цікавиться фольклором, не повинна змарнувати такої нагоди. Вам нема чого боятися. Всі переміщення цілком безболісні, до того ж механічні відчуття можуть приносити справжню насолоду. Коли електроди вимкнено, ви просто занурюєтесь у сон, сповнений яскравих фантастичних видінь.
А зараз, якщо ви не проти, ми відкладемо нашу розмову до завтра. Добраніч — тільки поверніть усі перемикачі в крайнє ліве положення, не має значення, в якому порядку це робити, хоча прилад з лінзами краще вимикати останнім. Добраніч, пане Ейкелі, і поставтесь до нашого гостя з усією можливою увагою! Ну як, готові вимикати?
На цьому промова урвалася. Я бездумно підкорився і вимкнув усі прилади, хоча й не розумів, що відбувається; в голові у мене паморочилося. Почувся шепіт Ейкелі, він попросив мене залишити всі прилади на столі, як були. Він ніяк не прокоментував того, що відбувалося, та й навряд чи моя перевтомлена свідомість могла сприйняти щось іще. Я почув, як господар запропонував мені взяти лампу із собою, і зробив з цього висновок, що тепер він хотів побути на самоті, у темряві. Йому вже час відпочивати, адже його розповіді удень і ввечері могли виснажити навіть здорового. Все ще ошелешений, я побажав господареві надобраніч і пішов нагору з лампою в руці, хоча в кишені у мене лежав чудовий ліхтарик.
Я був радий покинути цей кабінет із дивним запахом і тривожним відчуттям вібрації; водночас ніяк не міг позбутися нав’язливого відчуття страху, небезпеки та космічної неприродності того, що відбувалося внизу. Дика, пустельна місцевість, темний, похмурий, порослий лісом схил пагорба, що так близько підступав до обійстя; сліди на дорозі, хворий, непорушний господар будинку, його шепіт у пітьмі; диявольські циліндри і прилади, а понад те — пропозиція піддатися нечуваній хірургічній операції і здійснити немислиму подорож — все це одне за одним вразило мене з такою силою, що підірвало мою волю і геть виснажило.
Особливо мене шокувала та обставина, що мій провідник — Нойєс — був учасником страхітливого давнього ритуалу — шабашу, записаного фонографом, хоча я одразу відчув у його голосі щось віддалено знайоме. Ще одним потрясінням стало моє ставлення до господаря, воно вражало мене щоразу, коли я намагався його обдумати. Наскільки я відчував до нього симпатію раніше, читаючи листи, настільки ж неприємне враження він справив на мене сьогодні. Здавалося, його хвороба мала б викликати співчуття, але натомість мене проймав дрож страху. Він був таким безживним, малорухомим, схожим на труп; а цей безупинний нелюдський шепіт став мені просто ненависним!
Мені спало на думку, що це шепотіння відрізнялося від усього, що мені будь-коли доводилось чути; що, попри дивну непорушність прихованих вусами губ шепотуна, в ньому відчувалась якась невидима сила і потуга, дивна для здушеної мови астматика. Я міг розібрати кожне слово людини, що говорила до мене з протилежного кутка кімнати, а раз чи двічі навіть здалося, що слабкі, але проймаючі звуки його мови виказували не так слабкість, як умисне приховану силу — я тільки не міг здогадатися, приховану з якою метою. Від самого початку в тембрі голосу відчувалося щось тривожне. Тепер, коли я спробував розібратися в цьому, мені здалося, що таке враження викликала
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 3», після закриття браузера.