Читати книгу - "Палай зі мною, Еліс Кларк"

Занурююся в прохолодну воду, по всьому тілу пробігає легке тремтіння. Чи то від свіжості, чи, скоріше від погляду, яким на мене дивиться Влад… Мені трохи незручно, що мокрий купальник вмить обліпив тіло, а разом з тим і хочеться, щоб він бачив мене в усіх подробицях…

— Тут не глибоко? — запитую я Влада. — Бо я не вмію плавати…

— Не вмієш? — він підпливає ближче і торкається моєї талії. — Хочеш, я тебе навчу? 

— Хочу, —  тепер від доторку його рук мені, навпаки. стає жарко…

— Тоді йди сюди, — він обіймає мене прямо в воді, притягаючи до себе, але лише на мить, а потім допомагає мені "лягти" на воду. 

Його руки зараз лежать на моєму животі, притримуючи мене на плаву і всередині мене виникає приємне відчуття, немов там світиться вогник, від якого всім тілом поширюється легке тепло. 

— Просто розслабся, — каже він. 

Він стоїть на дні, а я все ще лежу в нього на руках, ми знаходимось дуже близько…

— Мені так дивно, — кажу я. — Ще тиждень тому я навіть гадки не мала, що все моє життя настільки зміниться…

— Я дуже радий, що ми зустрілись, — відповідає він. — Радію, що ти тут.

— А можна задати одне нескромне питання? — раптом наважуюся я. 

— Так, — киває він. — Авжеж, задавай.

— Тоді, в тому закладі… Чому ти спинив свій вибір саме на мені? Адже там були красивіші і ефектніші дівчата…

— Чесно кажучи, я спочатку взагалі не планував йти туди. Мені не дуже подобаються подібні заклади, я чесно кажучи, й всяких болячок боюсь, — раптом зізнається Влад. — Та на той момент в мене не було вибору і треба було когось знайти, це було терміново. І коли я прийшов, я хотів обрати дівчину, яка буде виглядати природньо… Щось таке. А коли побачив тебе, то одразу зрозумів, що ти саме те, що треба. Одак є одне але… 

— Яке? — я насторожуюсь.

— Тоді я думав про тебе, саме як про виконавицю завдання, а тепер не можу. Взагалі думаю, що може все ж не треба тобі йти на ту яхту, — він зітхає.

— Та все буде добре, — мені стає легше на душі, бо я злякалася, почувши те “але”, подумала, що можливо, він вирішив повернути мене назад. — Я ж уже знаю прийоми самооборони, плюс оті всі жучки і браслети… І мені навпаки цікаво виконувати такі завдання, я хочу бути корисною тобі…

— А я все більше думаю про те, що тобі просто треба бути поруч, — він несподівано бере мене за талію і притягає до себе. — Не треба тобі бути корисною… Просто будь поруч.

— Я завжди буду поруч, — шепочу я і раптом сама на одну мить торкаюся губами його губ. А потім кажу: — Хіба що я набридну тобі, і ти відішлеш мене…

— Селіно, не думай так про мене, прошу тебе, — він торкається долонею моєї щоки. — Я не збираюсь відсилати тебе. Я ж сказав, живи тут стільки, скільки захочеш.

— Я дуже вдячна тобі, — я обіймаю його за шию і дивлюся в очі. — Ти найкращий!

— Тільки не роби нічого із вдячності, добре? — він уважно дивиться на мене. — Я хочу, щоб ти почувалась абсолютно вільною і приймала всі свої рішення не через вдячність чи щось подібне.

— Ні, це не тільки вдячність… Я не можу висловити це словами… — хочу сказати, що кохаю його, але соромлюсь і замовкаю. 

— Тоді добре, ти мене трохи заспокоїла, — усміхається, а потім на мить торкається губами моїх губ. — Добре, давай все ж трохи позаймаємось. Бо на яхті ми будемо далеко від берега, треба, щоб ти все ж вміла плавати, хоча б на якомусь рівні…

***

Коли в мене вже непогано виходить триматися на воді, Влад говорить, що треба вийти з басейну і зігрітися, бо вже прохолодно, а мені не можна застудитися…

Тому ми виходимо, він накидає мені на плечі рушника, і ми йдемо до будинку. 

Я заходжу до своєї кімнати, щоб перевдягнутися, а він каже: 

— Селіно, може перевдягнешся і випʼємо чогось зігріваючого? — пропонує Влад. — Ми довго плавали.

— Добре, я швиденько, — кажу я. Одягаю домашню сукню з м’якої матерії темно-вишневого кольору, розпускаю і розчісую волосся. Вирішую не фарбуватися, він же сам казав, що йому подобається мій природній вигляд…

Виходжу з кімнати і спускаюся вниз, на кухню. 

Одразу бачу, що він стоїть біля плити і щось варить прямо в каструлі.

— О, ти вже тут, — він мʼяко усміхається, помішуючи це "щось". — Тобі дуже личить розпущене волосся…

Відчуваю аромат чи то вина, чи то ще чогось. 

— Смачно пахне, — кажу. Мені хочеться підійти до нього і обійняти зі спини, але за один крок я зупиняюся.

— Іди сюди, — він сам обіймає мене вільною рукою, а потім підводить до каструлі. 

Я бачу, що в ній щось схоже на вино, а в ньому плавають різні штучки, певно, спеції.

— Що це таке? — запитую з цікавістю. 

— Глінтвейн, я його ще називаю осіннім супом, — він усміхається. — Те що треба, щоб зігрітись. Це вино з різними натуральними добавками. В мене цедра апельсину, кориандр, кориця і ще трохи всякого, — він занурює половник у каструлю, набираючи трохи напою, потім кумедно дмухає на нього і простягає мені. — Спробуй.