Читати книгу - "(не) Ідеальний бос, Аксінія Найт"

* * * Від імені Ніколь * * *

З моменту підписання контракту дівчина ні на мить не пошкодувала, що одразу погодилася на постійну посаду помічника. Хоча в її душі були сумніви в правильності такого рішення. Ресторан «Lumiere» дійсно був одним з найкращих закладів Лос-Анджелеса, в який стікалися різні верстви суспільства. Кожен відвідувач знаходив тут ту страву, яка була йому до душі.

Ніколь намагалася працювати щосили, щоб ні в кого не було навіть можливості сказати щось погане про її роботу. Тим більше, дівчина не раз помічала, як бос іноді з боку спостерігав за нею. Спочатку вона думала, що він так усіх своїх нових співробітників перевіряв. Але потім несподівано помітила в його погляді якусь зацікавленість, хоч і виду він намагався не подавати, явно дотримуючись свого принципу.

Через місяць своєї роботи на кухні, Ніколь вже повністю розслабилася, вважаючи, що колишній бос вже мав заспокоїтися зі своєю підлою помстою, коли раптом побачила його на порозі ресторану. В мить вона зблідла і їй не стало чим дихати. Якнайшвидше дівчина знайшла адміністратора і попросилася піти додому через погане самопочуття. Всередині зароджувався страх, що це буде останній день її роботи.

На її щастя, Адель не відмовила Ніколь, а навпаки навіть викликала таксі, щоб допомогти їй дістатися додому. Сидячи вже у своїй квартирі, дівчина зрозуміла, що її всю нервово трясе. У голові стрімко промайнула думка, що їй доведеться тепер пояснити все Алексісу, чого дуже не хотілося робити. Але дівчина мала зберегти цю посаду, інакше вона втратить усе.

Несподівано в її сумці задзвонив телефон і Ніколь, навіть не дивлячись на ім'я, одразу ж відповіла.

– Нік, пішли сьогодні до клубу. Нещодавно відкрився тут, недалеко від твого будинку, – пролунав у слухавці радісний голос її найкращої подруги Карен.

– Карі, я не хочу сьогодні нікуди йти. Я дуже втомилася і неважливо почуваюся, – голос Ніколь все ще тремтів від напруги і внутрішнього страху.

– Ну, будь ласка… Я не хочу сама йти, це нудно… – намагалася вмовити її подруга. – І я ж чую по голосу, що тобі теж треба розслабитися та відволіктися… Ну, будь ласка… Будь ласочка… – коли Карен дуже хотіла, то вміла бути переконливою і їй неможливо було відмовити.

– Добре, вмовила. Ти маєш рацію, сьогодні був дуже важкий і напружений день… Я знаю, про який клуб ти говориш, тому давай приблизно за годину біля входу.

– Чудово! Я тебе обожнюю! До зустрічі!

Ніколь відразу після розмови з подругою пішла в душ, щоб привести себе хоч трохи до ладу. З дзеркала дивилася надто бліда дівчина, яка ніяк не могла відійти від несподіваної зустрічі. Спробувавши під косметикою приховати всі сліди, вона вже у призначений час стояла біля входу до клубу. Карен прибігла майже вчасно слідом за нею, і вони разом вирушили на пошуки столика, що, на їх подив, не склало труднощів.

Кожна з них, уважно вивчивши меню, яке було з досить великим вибором як для нічного клубу, замовила собі страву і напій. Поступово повністю розслабившись і отримуючи насолоду від обстановки, Карен уважно подивилася на подругу і рішуче заявила.

– А тепер розповідай! Що трапилося? Твою блідість навіть тоналка не може приховати.

Ніколь важко зітхнула, заплющуючи очі долонями. Зібравшись із думками, дівчина нарешті зважилася заговорити.

– Ділан Хейз сьогодні з'явився до ресторану, де я зараз працюю. Мені часом здається, що він ніколи не заспокоїться… Невже мені треба було дозволити йому секс, щоб він дав мені спокій…

– Ну, прийшов і прийшов… Вже два місяці минуло, як ти звільнилася з його ресторану. Чого тобі панікувати? – щиро не розуміла вона побоювань подруги.

– А якщо містер Коулман мене тепер звільнить? – у голосі Ніколь лунав розпач.

– Які дурниці ти вигадуєш! Забудь навіть про це! Чого б босу тебе звільняти? У вас же контракт на цілий рік, – махнула рукою Карен і дівчата продовжили говорити про своє, але все одно щось не давало Нікі спокою.

Коли дівчина повернула голову у бік бару, то на мить завмерла від подиву. За кілька метрів від їхнього столика, спиною до них сидів її новий бос, Алекс Коулман. Карен відразу помітила розгубленість подруги і торкнулася акуратно за руку, намагаючись звернути на себе увагу.

– Що з тобою, Нік? Ти знову зблідла, мов привид побачила, – її голос звучав по-справжньому стурбовано.

– Якби… Краще б привид… Тут мій теперішній бос.

– І що у цьому такого? Ну прийшла людина відпочити, розслабитися... Почекай-почекай, люба... Тобі він що подобається? - якось несподівано тихенько засміялася подруга, здивована своєю здогадкою. – Ти ж лише місяць у нього в ресторані працюєш! Ти з глузду з'їхала? А як же принцип не заводити романів?

– Ти про що взагалі, Карі? Я нічого подібного не говорила і навіть не думала! Просто я пішла сьогодні раніше від роботи. Якщо він мене побачить тут, то адміністратор ресторану може мати проблеми.

– Робочий день вже давно закінчився, тому перестань вигадувати на свою голову проблеми, – починала дратуватися Карен, яка завжди ставилася до життя набагато простіше. – І де ти його побачила?

– Біля барної стійки сидить. І схоже, що він мене не помітив.

Карен повернулася до того місця, куди вказала подруга. І тепер вона сама завмерла від подиву. А оскільки нікого більше не було біля бару, то сумнівів не виникало, що бос Ніколь та хазяїн із ігрової кімнати це одна й та сама людина.