Читати книгу - "В твоїх руках не страшно, Ольга Островська"

Сама Кахін стоїть на місці, згорбившись, навіть зіщулившись. Майже повиснувши на своїй кривій палиці. Зараз вона навіть близько не схожа на ту всесильну відьму, яку я зустріла у палаці після приїзду. Наче сила її майже зникла.

Вона також розглядає мене. І сумно усміхається.

− Як ти розквітла, моя дівчинко. На своєму місці ти. Ой, на своєму. Тут і маєш залишитися. З Даном. Але гниле серце не відпустило тебе. Не забуло. Воно тягнеться до тебе. Шукає. Хоче повернути, помститися, покарати.

Всередині все обмирає і душа крижаніє від жаху. То ось, що я маю побачити? Ось що вона прагне мені показати? Я мала здогадатися. Зрозуміти.

Хочеться розвернутися та втекти. Сховатись за Аєданом. Закрити вуха руками й нічого не чути. Хочеться вити від паніки, що накриває мене задушливою хвилею.

Але я більше не дозволяю собі цього. Я не дозволю Танрагосу знову зламати мене. І вперто крокую далі.

Рука Кахін суха і зморшкувата. Пальці холодні. Вони клешнями стискаються на моїй долоні, як тільки я її торкаюся.

– Дивись, жрице, – хрипить відьма, і мене накриває темрявою.