Читати книгу - "Диригент, Долорес Редондо"

Чоловік із демонстративною повільністю рушив до столу, прагнучи посилити напруження незручною мовчанкою. Наблизившись до Вілсона, він мовив:

— Агент Дюпре досі не вийшов на зв’язок. Чи маєте ви якесь пояснення?

— Взагалі-то, — пробурмотіла Амая, дивлячись на Джонсона, — нам не треба пояснювати, наскільки жахливою є нинішня ситуація у Новому Орлеані. Виїжджаючи з міста, ми мало не загинули, а коли повернулися, агент Джонсон отримав поранення під час перестрілки. Ми забрали єдиний човен, який мала наша група. Дюпре був дуже хворий, коли ми залишили його під доглядом детектива Булла й місцевого знахаря — єдиного, хто міг запропонувати більш-менш нормальні медичні послуги.

— І тоді Дюпре сказав вам, що повернеться до Нового Орлеана, коли його стан поліпшиться, — припустив директор.

— Якщо точніше, він мав намір повертатися, коли в місті стане безпечно, — втрутився Джонсон. — Сумніваюсь, що ця мить настала. Ви навіть не уявляєте, що там коїться. Ситуація погіршується щогодини, умови проживання є жахливими. Солдати виселяють людей з їхніх домівок, а поліція все ще знаходить трупи тих, хто застряг у своїх будинках, потонув унаслідок бурі, коли рівень води піднявся, або помер від спраги на мостах Міжштатної автомагістралі. Стоїть тридцятип’ятиградусна спека. Немає ні питної води, ні харчів. Снайпери — «народні месники» — відкривають вогонь по всіх, хто їм не подобається. — Він вказав на своє плече. — Те місце найбільше нагадує пекло на землі.

— Усе як я казав, — підсумував Вердон. — Ідеальне алібі.

Роздратоване зітхання Джонсона було чути в усьому кабінеті.

Безумовно, агент, поранений під час виконання службових обов’язків, міг дозволити собі поводитися менш формально.

Вердон відвів погляд. Вілсон підхопив естафету.

— Той самий привід, яким ви скористалися, аби не зв’язуватися з нами, не просити підмогу, не повідомляти про нові підозри...

Амая починала втомлюватися. Ці двоє знову втягували її у свої дивні ігри, якими так захоплювалися. Їй набридли їхні допити. Дівчина не розуміла, до чого хилять директори. Теоретично саме вони були найбільш зацікавленими особами в розробці «офіційної версії».

— Ви натякаєте, що наші дії не були достатньо обґрунтованими? Якщо це справді так...

— За всієї поваги до вас, панове директори, — перебив Джонсон, — варто уточнити, що ми не мали жодних доказів, жодних зачіпок. Не було ні висновків експертів, ні порівняльного аналізу, ні балістичного звіту. Ми не зіставляли риси обличчя, голос, почерк. Жодних свідків, жодної підтримки криміналістів і судмедекспертів. Трупи останніх жертв досі гниють на місцях події, оскільки ніхто їх не вивозив. Не забувайте: офіційно вважалося, що диригент уже затриманий. Інспекторка Саласар вистежила Ленкса завдяки своїй інтуїції природженої слідчої. Наскільки вам відомо, вона визначила, що це він, після того як приїхала до нього додому і познайомилася з його родиною. До тієї миті вона не володіла достовірною інформацією, яку могла би повідомити ФБР. І саме тоді, коли Саласар розмовляла з дружиною та дітьми Ленкса, він повернувся, аби вбити їх. Її перебування в тому місці — справжній подарунок долі. Якби її там не було, Ленкс залишився би невловимим привидом, що дурив усіх нас останні вісімнадцять років.

На обличчях Вілсона й Вердона читалося, що вони не дуже переконані.

— Єдині, кого нам вдалося знайти, — це родина Емерітів, дідусь і бабуся Джейкоба Емеріта, — мовив Вердон. Він трохи помовчав, спостерігаючи за реакцією Амаї та Джонсона. — Сеньйора розповіла нам про те, як Барон Субота викрав її онучок, як її чоловік стріляв у зомбі, як він отримав поранення, коли нападники намагалися вирвати його серце, як один з агентів прийшов їм на допомогу і зазнав інфаркту, коли побачив обличчя живого мерця.

Джонсон не ворухнувся, проте Амая вигнула брову замість відповіді.

— Звичайно, ви нічого не чули про злочинну організацію «Самеді», — докинув Вілсон.

Амая злегка скривила губи й заперечно хитнула головою.

Вердон розгорнув картонну теку, що лежала на столі, і передав Амаї та Джонсону дві копії якогось документа.

— Це звіт, надісланий з офісу шерифа Батон-Руж, Луїзіана.

Амая та Джонсон почали читати текст. Вердон пояснив докладніше:

— Вчора вранці детектив Джейсон Булл із новоорлеанської поліції попросив підмогу під час перестрілки на околицях міста. Згодом детектив заявив, що опинився там, переслідуючи чоловіка, підозрюваного у викраденні Белли та Анії Емеріт після проходження урагану Катріна в Новому Орлеані. Булл не знав, чи вийшов на слід справжнього зловмисника, поки волею випадку не став свідком передачі неповнолітніх полонянок групі озброєних людей, які відкрили вогонь, щойно детектив назвав себе. Він гадає, що поранив щонайменше одного з них, проте підозрюваний — Домінік Даррел — та його спільники втекли. Наразі дівчатка у безпеці, їх обстежують лікарі. Батьки невдовзі приїдуть.

— Чи супроводжував агент Дюпре детектива Булла? — спитав Джонсон.

Вердон позирнув на агента, після чого нахилив голову вбік і видихнув усе повітря через ніс.

— Звісно ні, — відказав він. — Згідно зі свідченнями детектива, агент Дюпре залишився під наглядом каджунського знахаря, тому що був заслабкий для подорожі. Шериф Террбонну щойно підтвердив, що плавучий будиночок, де, ймовірно, перебував агент Дюпре, повністю затоплений. Шериф вважає, що будівлю зруйнувала Катріна, але визначити це доволі складно. Жодних тіл усередині не виявлено, хоча їх міг віднести штормовий приплив, що виштовхнув до Мексиканської затоки тонни води й багна.

Амая зітхнула.

— Навіть не знаю, що сказати. Сподіваюсь, що агент Дюпре вибереться звідти живим і його незабаром знайдуть.

— Згоден.

— Ми закінчили? — спитала вона.

Агенти підвелися і потиснули їм руки на прощання. Перш ніж Амая вийшла слідом за Джонсоном, Вердон зазирнув їй у вічі.

— Талант чи зухвалість? — мовив він.

Вона благодушно усміхнулася.

— Інтуїтивне відчуття.

Коли двері затріснулися, обоє чоловіків довго мовчали. Жіноча енергія неначе розливалася у повітрі заворожливими пахощами.

Вілсон із сумом зітхнув і, бажаючи розірвати чари, заговорив першим:

— Ця інспекторка постійно створювала проблеми. Може, буде краще, якщо вона поїде.

Вердон окинув його пильним поглядом.

— Серйозно? Вісімнадцять років, Вілсоне. Вісімнадцять років, — повторив він, маючи на увазі термін, упродовж якого ФБР полювало на Ленкса.

Вілсон стиснув губи, жалкуючи про свої слова.

— Ні, звичайно ні. Було б краще, якби Саласар залишилася. Вона зухвала й талановита, але з часом ми би приборкали її.

— Так само як приборкали Дюпре?

Епілог

Памплона

Листопад 2005 р.