Читати книгу - "Страви сердечні, Агата Задорожна"

Я швидко втерла щоку, аби не забруднити красиву, та ще й чужу сукню. 

– Ніколи служниця не буде так зі мною говорити. Ніколи, чуєш? – тепер Мірика не кричала і не вищала, як вона робила це зазвичай. Голос її став небезпечно спокійним і низьким, але я й не подумала погоджуватися.

– Та я не ваша служниця. І не служниця взагалі, – в роті я вже відчувала металічний присмак крові. – Я – головна кухарка Зимового замку. 

– Ти прислуга, – майже жалісливо відізвалася Мірика. – І завжди нею будеш – неважливо, у ліжка скількох лордів застрибнеш. 

Навколо поволі запахло підсмаженим борошном – знайомий запах, що відчував чергове небажане пробудження чарів. 

– Але я пробудила дракона, – нарешті сказала я очевидне. Присутність Аодхана у своїй голові я відчувала й зараз, але намагалася на ній не зосереджуватися – ще не вистачало, аби він перетворив Арденову матір на купку попелу. 

Леді Елмор підтисла губи. 

– Може, так. Але, можливо, й ні. 

Я насупилася і нервово гмикнула.

– І що це означає?

– Те, що дракони не могли обрати служницю, – леді Елмор склала руки на грудях. – І Елмори вже жили без драконів. Якщо потрібно обирати між ними і ганьбою, що накриє наш рід після того, як зв’язок з кухаркою стане очевидним… 

Я повільно видихнула і закрила очі. Певно, не варто було й сподіватися, що поява Аодхана якось переконає леді Елмор. У неї була всього одна вимога до Арденового шлюбу, і з нею я провалилася від народження – бо не могла переповісти свій родовід до сьомого коліна. 

– Чого ви хотіли? – знову повторила я, намагаючись не кривитися від болю. А лице таки боліло – і ще і як. Я підозрювала, що вже завтра половину мого обличчя прикрашатиме великий синяк з кривавими саднами. 

Леді Елмор обтрусила свою долоню, а тоді обтерла її об тканину своєї відкритої, та все ще розкішної сукні – наче гидилася навіть вдарити мене. А в мене самої голова вже йшла кругом – від удару паморочилося, а від нервів коліна підгиналися. 

– А знаєш, ти мені навіть подобаєшся, – сказала вона раптом майже доброзичливо. Від несподіванки я відсахнулася, втупившись у жінку здивованим поглядом. – Ти зухвала, з тих жінок, що не гребують жодними засобами, аби досягти своєї мети. Пригрілася в Ардена, але цього тобі було мало, так? Тож ти обкрутила навколо свого пальця ще й Лор’єна… 

Я міцно стиснула зуби. 

– Для таких, як ти… Певно, це єдиний спосіб пробитися до успіху, – зітхнула вона начебто співчутливо. – Та я могла б тобі допомогти – врятувати від приниження, якщо хочеш. 

Я глибоко зітхнула – я мала б бути повною дурепою, аби повірити, що Мірика запропонує щось путнє. 

– Про що ви говорите? – все ж запитала я. 

Годинник у вітальні за моєю спиною тим часом пробив восьму – вже час приєднатися до Аодхана та Ардена. 

Жінка витримала мій довгий погляд, а тоді в її руках мигнули іскри магії. В її руці з’явилося щось маленьке – але я не бачила, що саме. 

– Ти ж мрієш про цукерню, так? – запитала Мірика, схиливши голову. 

– Звідки ви знаєте? – роздратовано запитала я, але вже знала відповідь. Звісно ж, це був Лор’єн. Мірика однаково пропустила моє запитання повз вуха. 

Вона відкрила долоню, і над нею злетів ключ. Звичайнісінький сріблястий ключ, досить великий – як я уявила собі, до вхідних дверей. 

– Зовсім нещодавно Лор’єн поцікавився в мене, чи не продам я свій дім на головній площі. І, хоч я там не живу, дуже здивувалася, – Мірика підійшла до мене, і тепер я могла роздивитися ключ навіть у найменших деталях. Благородно старий, такий, що ідеально підійшов би до дому з зеленими віконницями – того, що я уявляла з миті, коли дивилася на різні будинки з Лор’єном. 

Я стиснула пальцями заполу сукні. То ось яку гру вона вела? Намагалася мене купити? 

– Звісно ж, я не продала дім, – легко продовжила леді Елмор. – Та він може прямо зараз стати твоїм, зовсім безоплатно. Я маю тільки одну маленьку, маленьку умову – залишайся у столиці та більше ніколи не показуйся на очі Арденові. 

Я спершу повільно кліпнула, а тоді не змогла відмовити собі у задоволенні розсміятися Міриці в лице. 

– Ви… – почала я, коли напад веселощів трохи відступив. – Справді думали, що я на це куплюся? Навіть за вашою збоченою логікою – думали, що я проміняю графа на будиночок? 

Я б не продалася Міриці, навіть якби Арден був бідним, як церковна миша. Але, що вже правди таїти – він не був бідним. Коли я стану графинею Елмор, певно, зможу купити собі будь-який дім під цукерню. 

Мірика дивилася на мене холодно, хижо, а тоді видушила:

– Невдячна сволота… Не думай, що тобі це минеться. 

А наступної миті вона вже пронеслася повз мене – її сукня знову боляче хльоснула мені по ногах – й так шарпнула за собою двері, що вони від сили удару відчинилися знову. 

За кілька митей її голосні, розлючені кроки стихли вдалині, і я знову лишилася сама. Ще якусь мить я стояла непорушно, не наважуючись видихнути, а потім повільно підійшла до дзеркала, аби оцінити шкоду, завдану лицю.