Читати книгу - "Страви сердечні, Агата Задорожна"

З відображення на мене дивилася бліда дівчина зі складно закрученою зачіскою, з однією щокою, що вже налилася багрянцем. Тоненька цівка крові стекла до шиї і всохла скоринкою. 

Я наблизила лице до дзеркала, а тоді насупилася – бо прямо за моїм відображенням на підлозі щось блиснуло. Я озирнулася, наближаючись до місця, де зовсім нещодавно стояла Мірика. 

Ключ. Певно, вона випустила його, коли тікала в гніві. І що з ним тепер робити?.. 

Я підхопила заполу сукні і нагнулася, аби підібрати його – потім передам Арденові, чи поверну Міриці – бажано, прямо на весіллі з її сином – а тоді відчула у пальцях поколювання. 

Я спробувала забрати руку – за якусь мить до того, як пальці торкнулися металу, здалося, що щось з ним не так. Та не встигла. 

І варто було відчути холод ключа на самому кінчику пальця, як магія зметнулася широким, потужним стовпом, а я почала падати – не на підлогу, а в невідомість, просочену чарами. 

В портал.