Читати книгу - "Над Тисою"

Зубавін і Шатров вирішили арештувати всіх виконавців плану «Бізона».

Після полудня в магазин книготоргу зайшов запізнілий відвідувач, останній покупець дня. Багатьох корінних жителів Явора Криж добре знав. Людину, що переуступила поріг магазина, він бачив уперше. Іншим разом, в розпалі торгівлі, серед покупців біля прилавка, Криж не звернув би на неї особливої уваги. Зараз же він з цікавістю роздивлявся її і, розважаючись, гадав, хто вона така. «Вчитель чи бібліотекар, — вирішив Криж, — з колишніх офіцерів». Цей покупець був високим на зріст, Плечистим, з військовою виправкою, що кидалася в вічі, незважаючи на цивільний костюм. Добродушне, м'яке обличчя чисте, вздовж і впоперек помережане тонкими зморшками. Погляд світлих очей на диво спокійний, довірливий, такий, що давно, видно, звик дивитися на світ безтурботно, по-дитячому. Криж мимоволі, від нічого робити, звернув увагу і на великі, дужі руки покупця, на його вузлуваті пальці, на одному з яких жовтіла старовинна обручка.

Криж, шанобливо схиливши голову, привітно посміхнувся і спитав, чим він може бути корисним.

— Є у вас підручник Булаховського «Введение в языкознание»?

— «Так і є, вчитель!» усміхнувся Криж, задоволений: своїм умінням розпізнавати людей. Голосно він сказав:

— Будь ласка, є. Платіть.

Поки Криж загортав книгу в папір, покупець заплатив гроші в касу і повернувся до прилавка з чеком. Він передав чек Крижу, сказав «спасибі» і пошепки додав: «Маю доручення від «Бізона». Прийду ввечері, чекайте».

Повернувшись після роботи додому, Криж негайно розповів своєму шефові про те, що йому пошепки сказав покупець підручника «Введение в языкознание». Це повідомлення виявилось несподіваним для Файна, і воно неприємно вразило його. «Чорногорець» з тривогою за-' питав себе, хто він такий, цей новий посланець «Бізона»? Якщо це «Ковчег», то чого полізло глибоко законспірованого резидента, куди йому найсуворіше заборонено і носа показувати? Ні, це не «Ковчег». Хто ж? Джон Файн добре знав характер свого шефа. Дуже недовірливий, схильний до перестраховки, «Бізон» вирішив, очевидно, послати в Явір контролера. «Що ж, нехай контролює, милості просимо!» із злістю подумав Файн.

Як тільки смеркло, він поклав у кишені два пістолети, запасні обойми до них, причепив до пояса дві гранати, помацав зашиту в комірець сорочки ампулу з негайно діючою отрутою і, попередивши господаря явки, пішов через запасний вихід свого потайного сховища у сад зустрічати незнайомого і нежданого гостя. В двох кроках від хвіртки ріс бузок. Тут, у густому кущі, і притаївся в засаді Файн. Звідси йому добре буде видно, як гість увійде на подвір'я, як підійде до будинку, як постукає у вікно. Саме це «як» і скаже Файну, сподівався він, з ким йому доведеться мати справу. «Чорногорець» вважав себе не звичайним розвідником. Він був певний, що має здатність відгадувати найпотаємніші думки і почуття по зовнішніх ознаках. Якщо гість виявиться не посланцем «Бізона», а підставною особою, якщо приведе за собою «хвоста», то Файн не буде захоплений зненацька — прокладе собі дорогу вогнем пістолета і гранатами.

Минула година, друга, третя, а гостя не видно і не чути. Він з'явився майже опівночі, коли на Гвардійській запанувала сонна тиша. Файн чекав кожної хвилини і все-таки прогледів, не встиг помітити, звідки і як він появився. Він зайшов у хвіртку впевнено, як до себе додому, безшумно. По доріжці з гравію, що вела до будинку, рухався так, що жоден камінчик не заскреготів під його ногами, жодна гілка не ворухнулася над головою. Наблизившись до крайнього вікна, він пошкрябав нігтями по шибці. Вхідні двері одразу ж відчинилися, і нічний гість зник у темному череві будинку.

Файн виліз із куща бузку і попрямував до потайного входу в свою схованку. Через кілька хвилин він стояв біля зовнішньої стіни домашньої бібліотеки і крізь вічко, зроблене у книжковій полиці, почав докладно вивчати надзвичайного посланця «Бізона». Ні, його обличчя нічого не сказало Файну. Жодного разу не бачив його в штабі розвідцентра, не бачив і на фотографії. «Звідки ти взявся? — прислухаючись до розмови Крижа з невідомим, міркував Файн. — Що ти до цього часу робив? Як тобі вдалося завоювати прихильність недовірливого «Бізона»? Який наказ одержав ти від шефа?»

Нічний гість і господар розмовляли по-російськи.

— Роздягайтесь, будь ласка, сідайте, — метушився Криж. — Ви голодні?

— Голодний, — посміхнувся гість, від чого його зморшкувате обличчя одразу помолодшало. — Навіть дуже.

Буду вам вдячний, якщо добре погодуєте і піднесете добру чарку.

— Я зараз, зараз усе приготую. Розташовуйтесь, відпочивайте. Пробачте, як вас…

— Кучера Степан Степанович. Почекайте, Криж, не йдіть. Я можу потерпіти десять хвилин. Сідайте. Поговоримо…

Криж покірно сів, поклавши руки на коліна і уважно дивлячись на гостя.

— Вас, звичайно, стурбувала моя поява, — почав Кучера. — Ви не зовсім впевнені, з ким маєте справу.

— Що ви, Степане Степановичу!

— Ну-ну, не прикидайтесь, це зайве.

Кучера чудово говорив російською мовою, без усякого акценту, з ледь помітною співучістю, характерною для людей півдня, його сірі вузькі очі спокійно дивилися на Крижа, а на губах грала стримана, поблажлива усмішка. Руки його тимчасом вміло розряджали патрон, вийнятий з дула пістолета. Витягнувши кулю, Кучера вістрям булавки обережно вийняв з патрона старанно складений шовковий папірець і поклав його перед Крижем:

— Власноручний лист шефа. Читайте.

Резидент обережно розгорнув високе послання. Густим почерком, по-англійськи «Чорногорцю» і «Хресту» пропонувалось безвідмовно виконувати будь-які накази «пред'явника цього, мого надзвичайного уповноваженого». Криж нарочито голосно читав листа «Бізона», щоб його чув шеф, «товариш Червонюк».

Прочитавши, він допитливо подивився на «пред'явника цього», потім перевів погляд на паперову смужку, яку тримав