Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Жовтий ліхтар, або Відьми грають чесно!, Олена Гриб 📚 - Українською

Читати книгу - "Жовтий ліхтар, або Відьми грають чесно!, Олена Гриб"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Жовтий ліхтар, або Відьми грають чесно!" автора Олена Гриб. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 161 162
Перейти на сторінку:

– Де ж вино? – я спробувала взяти жартівливий тон, гостро відчуваючи, що від правди відкрутитися не вдасться.

Гент без натяку на посмішку вказав на високу пляшку і два келихи, які стояли перед Дзеркалом.

– Це місцеве. Підійде?

Я кивнула. Надто вже рішуче він був налаштований, та й усі приготування… Неначе ми прощалися?

Але я не хотіла розлучатися!

Ця думка так вразила мене, що я застигла на місці, намагаючись її зрозуміти. Такого просто не могло статися! Рена – одиначка, для неї важлива лише сім’я. При чому тут якийсь гартонець?! Чи… Як сказав Няв?.. Поповнення? Ні, я ніколи не ставилася до Гента інакше, ніж до… до кого? Друга? Чи чоловіка?

«Ти навіть не намагалася з ним подружитися, тому що…» – проклятий внутрішній голос раптом намірився розставити все по своїх місцях, однак я безжально його заглушила.

Немає потреби повторювати те, що мені відомо!

– Стій!

Гартонець здивовано подивився на мене.

– Це зайве, – я кивнула на Дзеркало Таємниці. – Можна використовувати й слова.

– Бувають речі, про які важко сказати.

– Варто спробувати.

Він зітхнув:

– Це твій день, Рено.

– Тоді разом?..

– Це смішно.

– Це мій день. – Я підбадьорливо усміхнулася.

Нарешті й на його губах з’явилася усмішка.

– Моє повне ім’я – Геданіот.

– Я не вдова.

Ось і маленький обмін таємницями. До речі, до чого тут ім’я? Геданіот… Так звуть правителя Гартона, і що?

Гартона?! В країні воїнів ніхто не сміє давати дитині ім’я, яке належить правлячій династії. Це немислиме блюзнірство, і порушникам немає порятунку. Імен усього дванадцять – Гелайм, Грайт, Горвал, Геданіот… Тепер додалося тринадцяте – Вімейн, незаконнонароджений брат нинішнього короля.

І все, про що раніше говорив Гент, мало значення. Його становище, вчинки, мотиви…

Боги, яка ж я… відьма, так.

Він проводжав Арголіна разом із Його Величністю Малдрабом Четвертим і випадково потрапив у портал. Зайнявся кіньми, адже ніхто з нас у цьому не розбирався, і ми з Нявом назвали його кучером. Арголін підтримав жарт, а в Пустці було не до одкровень.

Здається, Гент теж не відразу зрозумів сказане мною… дурненький! Лан врятував його, зробивши вампіром. У нього було три дні до повного перетворення, тому він і поспішив із весіллям! Геданіот-людина помер би, залишивши вдову – мене. Залишивши законну королеву!

Але час підвів. Ми одружилися занадто пізно.

І що тепер?

– Це буде складно.

Начебто я не знала! У Гартоні ніколи не сприймуть відьму і не-людя. Щоправда, мені ж не потрібен трон…

– Чому ти мовчиш, Рено?

Гарне запитання… Ми позбулися таємниць, проте не сказали головного. Момент упущено, а далі почнеться все за старим планом. Боги, як виправити ситуацію? Правильно казав той старий, треба цінувати відвертість!

– Ходімо?

– Ходімо. – Я відчувала, що коли ми переступимо поріг Храму Смерті, вороття не буде, тому взяла Гента за руку і потягла до темного провалу, в якому колись відбивалися таємниці королів. – Ходімо туди!

Ми йшли швидко, майже бігли – не хотілося передумати в останню мить. Мені лиш хотілося сказати… що саме сказати, я сама пока не цілком усвідомлювала.

Не варто було замружуватися, роблячи вирішальний крок! Під ногою дзвякнув келих, а наступної миті цей нестерпний гартонський… ну так, правитель, мав нахабство мене поцілувати. І самовпевнено заявити:

– Я ж казав, не можна все виразити словами!

А з темної глибини Дзеркала безтурботно усміхалися наші відображення. Точніше, наші бажання.

– Нічого собі! Про мене мріє повелитель Гартона… Який заголовок для поеми!

– Мені пощастило набагато більше. – Гент невимушено висмикнув корок із пляшки і наповнив келихи. – Мене обрала остання відьма… Ні, єдина відьма!

– Гартон буде в захваті, – без особливого ентузіазму додала я. – Для повного щастя там тільки жовтих ліхтарів не вистачає.

– Навіть не сумнівайся!

І, дивна річ, я йому повірила.

 

 

Про інші пригоди деяких героїв цієї історії можна прочитати в романі "Гра в чужу брехню" - https://booknet.com/uk/book/gra-v-chuzhu-brehnyu-b362500

Про минуле деяких персонажів - у романі "Гра в чуже життя" - https://booknet.com/uk/book/gra-v-chuzhe-zhittya-b304024

 

Якщо вам сподобалась ця історія, будь ласка, не забувайте про «вподобайки» та коментарі. 

 

Щоб дізнаватися про новинки, підписуйтесь на мою авторську сторінку і приєднуйтесь до мене в соцмережах.

1 ... 161 162
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Жовтий ліхтар, або Відьми грають чесно!, Олена Гриб», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Жовтий ліхтар, або Відьми грають чесно!, Олена Гриб"