Читати книгу - "Слова променистого ордену, Брендон Сандерсон"

— Шаллан, — гукнув батько, і дівчинка поквапилася йому навздогін.

У свої чотирнадцять вона була страхітливо довготелеса й незграбна, а ще мала занадто хлоп’ячу фігуру. Почавши перетворюватися на дівчину, Шаллан дізналася, що має соромитися рудого волосся і веснянок на шкірі: то були свідчення її нечистокровності. У веденів таке траплялося на кожному кроці, але тільки тому, що в минулому до їхніх родоводів підмішалися рогоїди з Піків.

Дехто пишався, що рудий — але не її батько, тож Шаллан і собі не вбачила в цьому підстави для гордощів.

— Ти вже наближаєшся до того віку, коли поводитися треба так, як личить панні, — промовив старий. Темноокі, розступаючись, звільняли для них купу місця і вклонялися батькові, коли той проходив повз них. Замикали їхню процесію двоє подвижників, які замислено тримали руки за спиною. — Ти маєш припинити витріщатися на все, що на очі трапляється. Тобі скоро заміж.

— Так, батьку, — відказала Шаллан.

— Бо інакше мені, мабуть, доведеться залишати тебе вдома, — бурчав той. — Ти тільки й робиш, що гасаєш сюди-туди, поводячись, наче дитина. Тобі щонайменше потрібна нова гувернантка.

Останню він сам і сполохав. Та була поліглотка, і Шаллан дуже добре переймала від неї азішську — але наставниця залишила маєток одразу після чергового батькового… нападу. Назавтра мачуха ходила із синцями на обличчі, а Її Світлість Гаше, гувернантка, спакувала речі і втекла, не кажучи й слова.

Киваючи на батькові напучення, Шаллан потайки сподівалася вшитися і розшукати братів. Того дня вона мала справи. Вони з батьком підійшли до «арени для поєдинків» — ця гучна назва позначала відгороджений канатами майданчик, куди паршмени навалили стільки піску, що його стало б на невеличкий пляжик. Для світлооких встановили столики під навісами, де можна було сісти й пообідати за розмовою.

Її мачуха, Маліз, була молода жінка, менш ніж на десять років старша за саму Шаллан. Невисока та з дрібними рисами обличчя, вона сиділа в ложі, тримаючи спину прямо, а її чорне волосся освітлювали кілька білявих пасм. Батько вмостився поруч неї — він належав до четвертого дану, і рівних йому за рангом на ярмарку було всього троє. Дуелянтами мали стати худорідніші світлоокі з прилеглих земель. Багато з них були безземельні, і такі поєдинки давали їм змогу хоч якось заявити про себе.

Шаллан зайняла відведене для неї місце, а слуга подав їй склянку охолодженої води. Але не встигла вона зробити бодай ковточок, як до ложі хтось підійшов.

Ясновельможний Ревілар міг бути красенем, але замолоду втратив на дуелі носа, і його замінив дерев’яний протез, пофарбований чорним, — цей дивний сурогат водночас маскував дефект і привертав до нього увагу. Зі сріблом у волоссі та в добротному вбранні сучасного фасону, ясновельможний мав стривожений вигляд — наче в людини, яка, виходячи з дому, забула загасити камін. Його землі межували з батьковими, і обидва (та ще восьмеро таких, як вони) були васалами тамтешнього великого князя.

Ревілар підійшов одразу з двома мажордомами, чия ексклюзивна чорно-біла форма вирізняла їх з-поміж звичайних слуг. Батько заздрісно зиркнув на них: він намагався найняти таких і собі, але вони щоразу відмовлялися, посилаючись на його «репутацію».

— Ясновельможний Даваре, — промовив новоприбулий і, не чекаючи дозволу, піднявся східцями в ложу.

Вони з батьком мали однаковий ранг, але ж усі знали, в чому звинувачують Давара — і що великий князь схильний вірити таким звинуваченням.

— Ревіларе, — кинув батько, не обертаючись.

— Я, з твого дозволу, сяду.

І той опустився на сидіння поряд із Даваровим — його мав би займати спадкоємець, Геларан, якби був тут. Двоє Ревіларових мажордомів зайняли місця позаду нього і якимось чином примудрялися безмовно виражати батькові свій осуд.

— Твій син сьогодні битиметься? — запитав Давар.

— О, так.

— Сподіваюся, що всі частини його тіла позостануться при ньому. Не хотілося б, щоб він перетворив твій досвід на традицію.

— Ну що ти, Ліне, — мовив Ревілар. — Хіба годиться розмовляти так із діловим партнером?

— Діловим партнером? Хіба в нас є справи, щодо яких я не в курсі?

Один із мажордомів виявився жінкою, яка поклала на столик, що стояв перед батьком, стосик паперів. Мачуха несміло взяла їх і стала читати вголос. Ішлося про умови контракту: Давар за невеликі гроші збував Ревіларові бавовну отвородеревника та шам-сирець, а той мав перепродати їх на вільному ринку.

Батько спинив читання на останній чверті документа.

— Чи ти здурів? По світлоскалці за мішок? Той шам вартує вдесятеро більше! Враховуючи патрулювання доріг і виплати селянам, які збирають сирець, така оборудка стане для мене збитковою.

— О, не все так погано, — заперечив Ревілар. — Гадаю, цей договір виявиться для тебе прийнятним.

— Ти збожеволів.

— Я потрапив у фавор.

Батько насупився, почервонівши з лиця. Шаллан іще пригадувала часи, коли бачила його в гніві хіба дуже зрідка. Але вони давно-давно минули.

— У фавор? — перепитав Давар. — Що за…

— Ти, мабуть, не знаєш, що недавно я приймав у своєму маєтку самого великого князя, — сказав Ревілар. — Йому, схоже, до вподоби те, що я роблю для текстильної промисловості цього князівства. Вкупі з дуельним молодецтвом мого сина, це привернуло увагу до нашого Дому. Князь запросив мене бувати у Веденарі що один тиждень із десяти, починаючи з наступного місяця.

Батько часом не хапав зірок із неба, але політичне чуття таки мав. Чи так принаймні вирішила Шаллан, яка щиро хотіла бути про нього якнайкращої думки. Хай там як, а він одразу збагнув, на що йому натякають.

— Ах ти ж пацюк, — прошепотів Давар.

— Ліне, в тебе дуже мало варіантів, — сказав Ревілар, нахиляючись ближче. — Твій Дім у занепаді, а репутація в руїнах. Тобі потрібні союзники. А мені — відповідати в очах великого князя своєму реноме фінансового генія. Ми можемо допомогти один одному.

Батько схилив голову. На арені оголосили учасників першого — малозначущого — поєдинку.

— На кожному кроці самі лише гострі кути, — шепнув батько. — Мене повільно заганяють у пастку.

Ревілар знову підсунув папери ближче до мачухи.

— Чом би вам не прочитати їх повторно? Підозрюю, що за першим разом ваш чоловік неуважно слухав. — Він зиркнув на Шаллан і докинув: — А дитина конче має бути тут?

Дівчинка мовчки встала й пішла. Їй-бо тільки цього було й треба — хоча, залишивши батька напризволяще, вона почувалася ніяково. Той нечасто розмовляв із нею — вже не кажучи «радився» — але поруч доньки здавався сильнішим.

Старий був такий приголомшений, що навіть не послав із нею охоронця. Тримаючи портфеля під пахвою, Шаллан вислизнула з ложі і пройшла повз їхніх слуг, котрі готували батькові обід.

Свобода.

Для Шаллан вона була не менш цінна, ніж смарагдовий