Читати книгу - "Європейська конвенція з прав людини та кримінальний процес"

Втім таке рішення може бути предметом спору у світлі пункту 2 статті 6 ... якщо мотивувальна його частина, котру не можна відділяти від резолютивних положень, суттю дорівнює встановленню винуватості колишнього обвинуваченого без того, щоб його вину попередньо довели на підставі закону і, особливо, без того, щоб він мав нагоду скористатися своїми правами на захист ...

31. Відповідно до частини 2 статті 591а КПК, узятої в поєднанні зі статтею 90 КПК, апеляційний суд був уповноважений постановити, що витрати заявника підлягатимуть відшкодуванню коштом держави, тільки якщо він установить наявність «причини за правом справедливості» для такого відшкодування. Користуючись широкими дискреційними повноваженнями, наданими йому цими положеннями, апеляційний суд — як за нормами Конвенції, так і нідерландського права — міг взяти до уваги підозри, що й далі були щодо заявника внаслідок того, що його обвинувальний вирок був скасований в апеляційному порядку тільки через встановлення строку давності для передання органом обвинувачення справи до суду. І він дав зрозуміти, що саме так і зробив, заявивши, що «ні слідче провадження в кримінальній справі, ні здійснене в зв’язку з цією вимогою [не дає] ніяких підстав сумніватися в тому, що засудження [було] правильне» ...

Апеляційний суд при застосуванні частини 2 статті 591а КПК не був зобов’язаний ні повторно оцінювати провину заявника, ні висловлювати свою думку щодо того, чи був би його обвинувальний вирок підтриманий в разі апеляції. І його рішення від 16 березня 1990 року, якщо його розглядати — як це і слід робити — в контексті цього положення, не можна тлумачити як відповідну ухвалу з цього питання.

32. Отже, обставини цієї справи не дають підстав для висновку про порушення пункту 2 статті 6.

«Баарс проти Нідерландів» (Baars v Netherlands), 44320/98, 28 жовтня 2003 року.

28. Подібність цієї справи до справи «Лутц» у тому, що в обох випадках кримінальну справу закрито провадженням без постановлення рішення по суті через закінчення строку давності для кримінального переслідування. У ході подальшого провадження у справі «Лутц» про відшкодування судових витрат, німецький суд першої інстанції зазначив так: ...

Суд дійшов висновку, що німецькі суди в такий спосіб хотіли зазначити, — як, власне, і мусили, коли приймали таке рішення, — що стосовно заявника ще є сильні підозри. І додав, що, хоч вжиті вирази можуть видатися двозначними і незадовільними, проте національні суди по суті обмежилися констатацією наявності «обґрунтованої підозри» в тому, що обвинувачений «учинив правопорушення». На основі доказів, зокрема, свідчень, які пан Лутц давав раніше, у цих рішеннях зазначено «стан підозри», але немає висновків про винуватість. Суд встановив, що тут вони відрізнялися від ґрунтовніших, докладніших рішень, які Суд аналізував у вищезазначеній справі «Мінеллі».

29. Утім у цій справі апеляційний суд обґрунтував своє рішення не присуджувати ніякого відшкодування заявникові, якого обвинувачували в підробці, тим, що «квитанцію заявник підробив», і при цьому докладно перерахував усі ознаки, з яких це випливало.

30. За таких обставин, не можна говорити, що апеляційний суд лише вказав на подальшу наявність серйозних підозр щодо заявника.

31. Мотиви, наведені апеляційним судом, суттю є встановленням вини заявника при тому, що заявник не був «визнаний винним згідно з законом». В їхній основі лежали висновки у справі проти іншої особи, пана Б. Заявник брав участь у цьому провадженні тільки як свідок, не користуючись гарантіями для захисту, які закріплює стаття 6.

32. Тож Суд вважає, що було порушення пункту 2 статті 6 Конвенції.

«Вольфмаєр проти Австрії» (Wolfmeyer v Austria), 5263/03, 26 травня 2005 року.

24. Заявник скаржився на статтю 209 Кримінального кодексу і на провадження в кримінальній справі проти нього відповідно до цього положення. Спираючись на статтю 8 Конвенції, взяту окремо і в поєднанні зі статтею 14, він стверджував, «що його право на повагу до його приватного життя було порушене, і що оспорювана норма є дискримінаційною, оскільки гетеро- або лесбійські зв’язки між дорослими або між молодими людьми однієї і тієї ж вікової групи не є караними.

31. Суд ... відзначає, що ні виправдувальний вирок, ухвалений заявникові, ні видана потім постанова про стягнення витрат не містять жодного формулювання про визнання, принаймні в основних рисах, факту порушення права заявника не зазнавати дискримінації в сфері приватного життя на підставі сексуальної орієнтації. А якби навіть і містили, то, на думку Суду, ні той акт, ні другий не передбачали достатнього відшкодування відповідно до вимог його прецедентної практики.

32. У цьому зв’язку критично важливим елементом аналізу Суду в цій справі є те, що порушенням Конвенції є вже чинність статті 209 Кримінального кодексу сама по собі... і, отже, кримінальне судочинство на її підставі.

33. Заявник мав постати перед судом і був засуджений судом першої інстанції. Зважаючи на ці обставини, неможливо собі уявити, як виправдання без будь-якої компенсації за завдану шкоду і з відшкодуванням лише малої частини необхідних витрат на захист могло бути достатньою сатисфакцією... А тим більше, що сам Суд у порівнянних справах присуджував істотні суми відшкодування нематеріальних збитків, звертаючи особливу увагу на той факт, що судовий розгляд, у ході якого оприлюднено найпотаємніші подробиці приватного життя заявників, слід розглядати як глибоко дестабілізуючу подію в їхньому житті...

34. На завершення, Суд вважає, що виправдання заявника без супутнього визнання стверджуваного порушення Конвенції і достатнього задоволення не позбавило заявника статусу потерпілого за змістом статті 34 Конвенції.