Читати книгу - "Пригоди бравого вояка Швейка"

мить вибалушують перелякані, здивовані, але вже зовсім невидющі очі, харчать і стріпують ногами. У ворогів на устах виступає кривава піна. На цьому справа скінчиться, і перемога буде на нашому боці. Або ще краще. Це буде приблизно так місяців за три. Наш батальйон візьме в полон російського царя, але про це, пане Ванєк, розповімо трохи пізніше. Тим часом я мушу наготувати про запас невеличкі епізоди. Вони мають свідчити про надзвичайне геройство. Треба буде придумати абсолютно нові воєнні терміни, один я вже вигадав. Писатиму про саможертовну рішучість нашого війська, нашпигованого осколками гранат. Вибухом ворожої міни одному з наших чотових, скажімо, дванадцятої або тринадцятої роти, відірве голову.

— A propos, — сказав охотник, плеснувши себе по лобі, — я мало не забув, пане рахунковий, або, по-цивільному кажучи, пане Ванєк. Ви мусите подати мені список усіх унтер-офіцерів. Назвіть якогось фельдфебеля з дванадцятої роти. Гоуска? Добре. Отже, тому Гоускові міною відірве голову. Голова відлетить, але тіло зробить ще кілька кроків, націлиться і зіб’є ворожий літак. Зрозуміло, що ці перемоги мусять бути відсвятковані в родинному колі у Шенбрунні. Австрія має дуже багато батальйонів, але найкращий з них саме наш, так що лише заради нього влаштується невелике інтимне свято цісарського дому. Як бачите, з моїх записів я уявляю собі це так: насамперед ерцгерцогська родина Марії Валерії[505] переселиться заради цього з Валзее до Шенбрунна. Потім урочистість матиме суто інтимний характер і відбуватиметься в залі біля цісарської спальні, яка буде освітлена білими свічками, бо, як відомо, при цісарському дворі не люблять електричних лампочок через можливе коротке замикання. А цього наш старенький монарх боїться. О шостій годині вечора почнеться свято на честь і славу нашого батальйону. На цю пору приведуть онуків його величності до зали, яка, власне, належить до покоїв небіжки цісаревої. Тепер питання, хто буде присутній, окрім цісарської сім’ї. Там мусить бути і буде присутній генеральний ад’ютант цісаря граф Паар. А тому, що на таких родинно-інтимних бенкетах часом комусь робиться погано, я не хочу цим сказати, що граф Паар блюватиме з перепою, але бажано, щоб там був присутній лейб-лікар, придворний радник доктор Керцель. Заради порядку, щоб чого доброго придворні лакеї не дозволили собі якихось непристойних витівок стосовно придворних дам, присутніх на бенкеті, з’явиться обер-гофмейстер барон Ледерер, камергер граф Белегарде і старша фрейліна графиня Бомбель, яка грає між придворними дамами таку саму роль, що й «мадам» у борделі «У Шугів». Коли зійдеться високодостойне панство, про це повідомлять цісаря, а він з’явиться в супроводі своїх онуків, сяде за стіл і виголосить тост на честь нашого маршбатальйону. Після нього візьме слово ерцгерцогиня Марія Валерія, яка з особливою вдячністю згадає насамперед про вас, пане рахунковий. Звичайно, згідно з моїми записами, наш батальйон зазнає важких і болючих втрат, бо батальйон без загиблих у бою — це не батальйон. Треба буде ще підготувати нову статтю про наших загиблих. Історію батальйону не можна складати лише на основі сухих фактів про перемоги, яких я вже наперед накреслив понад сорок дві. Ви, наприклад, пане Ванєк, поляжете біля невеликої річки, а ось Балоун, який так дивно на нас витріщує очі, загине зовсім іншою смертю, не від кулі, не від шрапнелі, не від гранати. На нього з ворожого літака накинуть ласо і задушать саме в ту хвилину, коли він жертиме обід свого обер-лейтенанта Лукаша.

Балоун відступив, розпачливо змахнув руками і пригнічено докинув:

— А що ж я вдію, коли я вже такий народився. Коли я ще був на військовій службі, то тричі приходив по обід до кухні, аж поки мене замкнули. Якось я тричі підряд дістав грудинку, а потім через неї відсидів цілий місяць. Господи! Хай збудеться твоя воля.

— Не бійтеся, Балоуне, — потішав його охотник. — В історії батальйону не буде згадки про те, що ви загинули по дорозі з офіцерської кухні до окопів — саме у той момент, як допалися до чужого обіду. Ви увійдете в історію разом з усіма вояками нашого батальйону, що загинули за славу нашої монархії, як, наприклад, фельдфебель-рахівник Ванєк.

— А яку смерть ви мені призначаєте, Мареку?

— Не дуже поспішайте, пане рахунковий. Хіба вам уже за спину капає?

Охотник замислився:

— Ви з Кралуп, коли не помиляюся? Отже, пишіть додому до Кралуп, що ви зникнете безвісти, але пишіть якось так, обачно. Або, може, ви бажаєте бути тяжко пораненим і лежати за дротяними загорожами? Уявіть собі, лежите ви гарненько з переламаною ногою цілий день. Уночі ворог прожектором освітлює наші позиції і помічає вас. Гадаючи, що ви розвідник, починає гатити по вас гранатами й шрапнеллю. Ви зробили величезну послугу нашому війську, бо ворог витратив на вас стільки боєприпасів, що їх вистачило б на цілий батальйон. І після всіх тих вибухів тлінні останки вашого тіла вільно плинуть над землею, розрізаючи своїм обертальним рухом повітря. Вони співають пісню великої перемоги. Словом, кожен свого дочекається і кожний з нашого батальйону відзначиться, так що славні сторінки нашої історії будуть насичені перемогами. Хоч я й не хотів би передавати куті меду, але нема іншої ради. Все це треба зробити сумлінно і заздалегідь, щоб і по нас залишилася якась пам’ятка. Бо десь там у вересні з нашого батальйону не залишиться вже нічого, крім славних сторінок історії. Вони промовлятимуть до серця всіх австрійців і незаперечно доведуть, що всі ті, хто вже не побачить свого дому, боролися відважно, як леви. І знаєте, пане Ванєк, я вже склав кінець цього некролога. «Честь і слава полеглим у бою! їхня любов до монархії — найсвятіша любов, бо вона завершилася смертю. Хай кожен вимовляє їхні імена, як, наприклад, ім’я Ванєк, з пошаною. А ті, хто найболючіше відчули втрату батьків родини, хай з гордістю витруть сльози, бо полеглі в бою — герої нашого батальйону».

Телефоніст Ходоунський і кухар Юрайда з великою цікавістю прислухалися до промови охотника про майбутню історію батальйону.

— Підійдіть, будь ласка, ближче, панове, — сказав охотник, перегортаючи свої записи. — Ось сторінка 15: «Телефоніст Ходоунський поліг третього вересня водночас з батальйонним кухарем Юрайдою». Слухайте далі: «Безприкладне геройство. Перший — беззмінно сидячи день і ніч біля апарата, ризикуючи життям, рятує телефонний дріт у своєму бліндажі. Другий — помітивши, що назріває смертельна небезпека, бо ворог намагається обійти нас усіх з флангу, кидається з казанком гарячої юшки на ворога і сіє жах в його ошпарених