Читати книгу - "Небесний Легіон, Наталія Глушко"

Сонце повільно здіймалося над закривавленими полями, що ще вчора були ареною жорстокої битви. Дракони ширяли в небі, їхні тіні ковзали по зруйнованих укріпленнях, обгорілих шатрах і розбитих катапультах. Вершники й рохедріми прочісували місцевість, пильно вдивляючись в кожну купу брухту, кожен завал, кожну розбиту колону військ.

Лорін летів попереду на Вердіані.. Позаду нього — Ріанель, Дерек, а також рохедріми, які рухалися в небі чітким строєм. На землі була основна частина ларійського війська—гноми Кроліна, піхота, що досліджувала околиці і кінні розвідники.

—Гадаєш, тут ще хтось залишився?—крикнула Лінея, підлітаючи ближче до Лоріна.

— Я впевнений у цьому,— відповів той, дивлячись у далину.

—Вони не могли всі втекти. Десь тут ще є ті, хто ховається, чекаючи моменту, щоб завдати удару.

Вони спустилися нижче, роздивляючись згарища. Вдалині між уламками зруйнованих катапульт і таранів лежали тіла хелдорців і орків, залишені напризволяще.

—Дивіться, щось рухається!— вигукнув Дерек, вказуючи вниз.

З-за пагорба вибігли кілька постатей у чорних обладунках із хелдорськими символами. Вони намагалися втекти в ліс.

— Вони намагаються сховатися!— крикнула Кассія, яка летіла з Дереком.

Лорін підняв вгору Ельтаріон і рохедріми кинулися в погоню. Дракони зробили різкий маневр, спікіруючи вниз. Вердіана роззявила пащу, і з її горла вирвався вогняний струмінь, який перегородив шлях утікачам. Деякі з хелдорців зупинилися, впавши на землю, дехто, навпаки, намагався прорватися далі, але їх швидко оточили крилаті воїни та вершники на драконах.

— Здавайтесь!—голосно наказав Лорін.

— В пекло тебе і твою Ларію!—вигукнув один із воїнів і вихопив меч.

—В пекло то в пекло. —хмикнув Лорін і дав знак рохедрімам.

Солдат не встиг зробити кроку, як на нього налетів рохедрім і одним ударом розломив йому череп. Інші, розуміючи, що шансу втекти немає, кинули зброю.

— Закувати їх, відправити до штабу!— наказав Лорін.

На землі гноми і солдати Ларії вже прочісували руїни в пошуках вцілілих ворогів.

Віддалік у лісі почулися звуки боротьби. Група орків намагалася захистити свою ватажку, але гноми на чолі з Кроліном влаштували їм засідку. Рохедріми стрімко увірвалися в осередок сутички, додаючи хаосу серед ворогів.

— Орки ще чинять опір!—крикнула Ріанель.

— Досить!—проричав Кролін, розмахуючи сокирою.

Дракони випустили язики полум’я. Ватажок орків, розуміючи, що справи кепські, кинув свою сокиру і підняв руки.

— Здаюся…— прохрипів він, важко дихаючи.

Зачистка тривала пів дня. Вцілілі хелдорці та орки або тікали, або здавалися. Окуповані землі повернулися  під контроль Ларії.

Старфолл, колись величне місто з масивними стінами і вежами, тепер виглядав виснаженим війною. Вулиці були пошкоджені, споруджені після боїв, а місцеві жителі, що вижили, виходили з укриттів, дивлячись на вершників і рохедрімів із сумішшю страху та надії.

Лорін зупинив Вердіану на центральній площі міста. Позаду нього спускалися інші вершники, а рохедріми, що літали над містом, приземлялися  прямо на дахи будинків пильно оглядаючи все довкола.

— Немає більше чого боятися, Старфолл вільний! — вигукнув Лорін.

Люди спочатку не наважилися підходити, але коли побачили, що солдати Ларії допомагають постраждалим, почали виходити все більше.

— Вони… пішли? — запитав старий чоловік із пошрамованим обличчям.

— Так. Хелдорці втекли або здалися. Ви знову вільні.— відповів Лорін.

Кілька дітей підбігли ближче, дивлячись на драконів і людей з крилами з цікавістю, дорослі  плакали, радіючи звільненню.

Ріанель зістрибнула з Естелара і підійшла до групи містян.

—Що тут відбувалося? Вони багато людей забрали?

Жінка, одягнена в порваний плащ, кивнула.

— Так. Багато молодих чоловіків і дівчат хелдорці взяли із собою. Вони забрали їх у рабство або на службу.

Дерек, який саме підійшов до розмови, стиснув кулаки.

— Негідники…

— Ми їх повернемо,—твердо промовила Кассія, яка стояла поруч.

Тим часом Елтінфел, Мірін і Ардус разом із частиною загону направлялися до головної фортеці Старфоллу, яка була переобладнана хелдорцями під командний центр. Ворота стояли напівзруйновані, а чорний прапор із гербом Хелдору все ще висів над входом.

—Потрібно зняти цю ганчірку!—кинув Елтінфел і одним різким рухом меча розрізав мотузку.

Прапор впав у багнюку, і один із солдатів витер у нього чоботи і підняв над фортецею стяг Ларії.

Фортеця в середині була порожньою, лише кілька залишених хелдорських солдатів, які планують здатися, сиділи в підземеллях. Кімнати були зруйновані, документи частково спалені.