Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Астальдо 📚 - Українською

Читати книгу - "Астальдо"

230
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Астальдо" автора Мирослава Горностаєва. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 161 162 163 ... 192
Перейти на сторінку:
сестру, — озвалася nerwen, — Анте, візьми озброєння аraneni…

— Слухаю, вельможна…

— Чуєш сурму? Це Алмареа… Швидше, Анте, друже…

Лучники Фіндекано вже вишикувались у дворі, позираючи на багряне зарево. З замку поспішно вибігали люди Гундора, в самих полотнянках, несучи в руках свою зброю.

— Що це, cano? — розгублено спитав Мірімон. Фіндекано не відповів, він побіг до східців, що вели на стіну. За ним кинулося четверо тіло охоронців, і вже на стіні їх наздогнали Ант та Еріен.

— Це горить Ард-Гален, — мовив Фіндекано врешті, - це горять сухі трави степу… Готуйтесь до нападу…

Наступного ранку сонце не зійшло…

Небо було чорним від диму, дим різав очі, проникав у груди… До фортеці прибуло два десятки зранених вершників — все, що залишилося від передових застав. Ті, хто таборував в степу, прийняли на себе перший удар і полягли майже всі. Вітер гнав вогонь вбік застав Дортоніону, Фіндекано боявся навіть думати, що нині коїться там. Вцілілі порубіжники говорили в один голос — йде орда…

— З ними балроги, — шепотів зранений Нарамакіл, якому пощастило врятуватися з вогню, — і до нас прибилося кілька порубіжників з Дортоніону, так ось вони бачили дракона… Велетенську тварь, котра випалювала все довкола себе… Вони говорили — тварь рушила на схід…

На схід… Можливо — Дортоніон…А якщо далі — Аглонів прохід… Гімрінг… Майтімо…

— Гінця до Барад-Ейтель… Сповістити Гімрінг і Дортоніон.

— Дортоніон у вогняному кільці, - вишептав Нарамакіл, — Ард-Гален у вогні… О, цьому степу вже не розквітнути навесні… Він помирає, як помираємо ми…

— Ми вистоїмо, Нарамакіле…

— О, еstel… — ледь всміхнувся порубіжник і знепритомнів.

Орда підійшла до фортеці через дві доби. Поперед орків крокувало двоє Валараукар. На той час горіло довкола все — ліси на схилах гір, сама земля… Арда стогнала від болю як жона, котра зазнала наруги. З півночі котилися потоки вогняної лави, гнані страшною волею вищої істоти. Моргот не просто хотів знищити Ельдар — він нівечив землю, яку вони обожнювали.

Люди Гундора вперше побачили балрогів і очманіли від несподіванки. Хоча Фіндекано і оповідав їм про те, що може виригнути з себе Ангбанд, воїни Дор-Ломіну розгубилися і подалися назад.

— Стояти на стінах! — кричав Астальдо, кричав так, що голос його віддавався трохи не дзвоном в кожному розумі, - стояти, воїни! Лучникам — стріляти безперестанку! Стояти, нащадки Арадана! Не посоромте пращурів — їхні душі з вираю зрять на вас!

— Стояти! — кричав, зриваючи голос, Гундор, — не осоромимо перед Безсмертними рід свій! Мертвим не соромно, навіть, коли переможець пройде до фортеці по їхніх тілах! Стояти, наказую!

І вони стояли, стріляючи безперестанку. На вежах тим часом Ельдар натягали тятиви велетенських самострілів. Колись подібні винайшов Феанаро для захисту Форменосу.

— Цільно, Ельдар! — командував Алмареа своїми лучниками, — наводь, Кінгароне… Цілься тварі в голову… Поверни ще трохи… Відпускаємо…

Велетенська стріла, більша за спис, вдарила в голову одному з балрогів, і той закрутився на місці, впустивши булаву та батіг.

— Все, що має плоть, можна вбити! — знову пролунав голос Фіндекано, — Лише дух є безсмертним! Бийтеся, воїни! Арда! За її рани!

Побачивши, що один з балрогів вибув з битви, прибадьорились не лише воїни-люди. Запальні Нолдор увірували в те, що їхня відвага переможе будь-що. На голови оркам, котрі намагалися тараном вибити браму, сипалося заготовлене заздалегідь каміння, зі стін летіли списи та стріли. Фіндекано вкотре віншував собі, що тримав залогу в повній бойовій готовності, не даючи розслабитись. Однак, його запаси зброї не були невичерпними. Якщо з Барад-Ейтель не прийде підмога…

Другий балрог тим часом заповзявся ламати стіну булавою. До брами підійти він не міг — саме туди було націлено самостріли Ельдар. Захисники становиська полягли в безнадійній спробі зупинити тварь. Алмареа, згадуючи вголос лиху силу, намагався розвернути свою зброю — не виходило. Громіздкий самостріл мав одну, але велику ваду — невеликий кут обстрілу.

— Він таки її проламає, стіну, — сказав Гундор хрипко, — що маємо робити, аranen?

— Знімати самостріли з другої та четвертої вежі, - наказав Фіндекано, — встановити внизу…

— Слухаюсь…

Смертний страх часом творить дива… Люди тягли важезні самостріли нарівні з Ельдар, не відчуваючи тягаря. Стіна тим часом вже пішла тріщинами — камінь не витримував натиску Валарауко. Його голова вивищувалась над зубцями, крила маяли за спиною, немов плащ… Довкола вились язики вогню, здавалося горить повітря… Фіндекано сам взяв приціл, біля другого ж самострілу став Ант Доронінг.

— Відпускай! — крикнув Нандо першим, і його помічники відпустили корбу.

Стріла-спис черкнула об камінь вежі…

— Лівіше! Лівіше треба!

— Перший самостріл — натягуй корбу, другий — відпускай!

Радісний крик почувся зі становиськ — велетенська стріла потрапила чудовиську просто межи очі…

— Вони смертні! — кричав Гундор, — не бійтеся тьми! Всі до стіни…

Понівечену стіну укріплювали дошками, возами, всім, що впадало в око. Барикада росла, затуляючи тріщини. Фіндекано, однак, розумів — саме на це слабке нині місце впаде удар. А зброярні буде спустошено за кілька днів подібного бою.

Орки, опісля того, як другий балрог перетворився на вогняний стовп, втративши плоть, відступили з вереском. Однак, фортецю було оточено щільним кільцем. А на сході палав Ард-Гален, і серце Фіндекано стискалося від болю: якщо Ангарато з Айканаро за своїм звичаєм таборували в степу, то, можливо…

— Квени, виходьте! — горлали тим часом орки, — той, хто складе зброю — житиме!

— О, вони таки навчилися зв’язно говорити, — до княжича, котрий сидів біля зубця стіни і поглядав вниз, підійшов, хитаючись, Алмареа. Лице сурмача було чорним від кіптяви, а волосся — білим від попелу, котрий сипався з неба, — це ж треба… Чи може Морінготто склав для них розмовника з готовими реченнями?

— О, тільки не говори мені, що вони навчилися читати, — озвався вкрай вимучений Синьагіл, зранені руки якого перев’язувала Ласселанте, — уяви собі — у кожного орка за халявою розмовник…

— З перекладом речень на квенья, — підкинув Мірімон, і Гундор, котрий сидів тут-таки, ледве живий від утоми, здивовано звів брови, почувши дзвінкий сміх Безсмертних.

— Настане день, і вони наступатимуть під звуки музики…

— Коли одіб’ємося — попрохаємо Макалауре, щоб він написав для орків кілька маршів…

— О, ти не розумієш, що говориш — Феанаріони проклянуть нас за нешанобливе ставлення до великого співця…

— Люди, виходьте! — тим часом надсаджувався орк внизу, — видайте нам квенів з Заходу і будете вільними! За кожного живого квена матимете ще й винагороду! В’яжіть їх, і виходьте… Хазяїн щедрий — він заплатить!

— От же гнида, — мовив Гундор, котрий від такого нахабства забув про те, що він має бути витонченим і ввічливим, — от же паскуда волохата… Де я подів

1 ... 161 162 163 ... 192
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Астальдо», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Астальдо"