Читати книгу - "Вовче прокляття, Марія Власова"

Кухня, як у якогось ресторану, але я не заздрю тому, хто готуватиме всім цим вовкам. Вовченя стягнуло з плеча моє пальто, вже забруднене її кров'ю, і почало повільно зализувати свою рану. Видовище було страшне і дещо інтимне, тож я вирішила їй не заважати та зачинити за нами двері в кухню, але я не встигла. У кімнату влетіла Марго, зла і червона. Скинувши шапку і рукавиці на кухонну тумбу, вона сплеснула руками.

- От щороку одне й те саме! Ці варвари весь час задирають моїх хлопчиків! Людожери чортові! - кинула вона в серцях, а потім дещо перелякано втупилася мені за спину.

Простежила за її поглядом і напоролася на очі Тасі, наче на побите цуценя дивлюся, їй богу. Так розумію, варвари - це її зграя. Навіщо ж їх людожерами-то називати, козлами ще куди не йшло.

- Не хвилюйся, я тебе в образу не дам, - кинула я і, не втримавшись, погладила її по голівці.

Марго злякано завищала, що привернуло мою увагу, обернувшись на її окрик, я відсмикнула руку, що, власне, і врятувало її. Паща, саме паща, а не рот, клацнула в сантиметрі від мого пальця. Нервово оглянула свою кінцівку, потім перевела погляд на морду обличчя Таськи. Очі все ще жалісливі, але інша частина обличчя змінилася на вовчу, зуби такі великі - мрія дантиста.

- Дарина! Відійди від неї! - крикнула злякано Місис Тактовність.

Хмуро втупилася на дівчину, я їй пальто віддала, а вона кусатися зібралася?! Гадина хвостата! Та ще ці очі... не можу, так і хочеться їй за вушком почухати.

Може вона просто голодна? Ззаду почувся гучний шум, і хтось влетів на кухню, штовхнувши бідну Марго на підлогу. Секунда і дрібне тіло вовчиці притиснули до плити, велика пазуриста лапа частиною Кая, що перетворився, притиснула її за шию, а друга утримувала за груди.

- Це остання твоя помилка в житті! - прогарчав Кай, дуже страшно й абсолютно серйозно.

Очі Тасі стали великими від жаху, вона ніби вже прощалася з життям. До кімнати влетів Юра і, мигцем глянувши на хлопця, який душив вовченя, схопив мене за плечі й, відвернувши від споглядання цього жаху, запитав:

- Із тобою все добре? Вона тебе не зачепила?

Моя загальмованість зовнішнім виглядом Тасі минула, і мене аж смикнуло від злості. Розвернувшись, не звертаючи уваги на свою хворобу, хоча його слова й лягли медом на душу.

Смикнула Кая за кофту і загарчала:

- Ти кого лапаєш?!

Чесно, я хотіла сказати інше, але мої очі раз у раз поглядали на звичайну руку альфа-козла, розташовану на маленьких грудях дівчини. Ось тільки не втирайте мені, що це він її так утримує! Кай відстрибнув убік, як ошпарений і злегка ошелешено втупився на мене.

- Геть пішли, обидва!!! - закричала я на здивованих хлопців, наступаючи, поки ті відходили назад.

У дверях з'явився Іван, подивився на мене і з виглядом знавця видав:

- Зараз стільцем кидатися буде.

Після чого поспішно відступив, а то я якраз схопила за спинку якийсь стілець, уже піднімаючи його для кидка.

- Відтепер це жіноча територія! Пішли геть! - закрила я на хлопців і кинула стілець, але вовки виявилися розумними та змилися раніше, ніж він долетів до зачинених дверей.

Потім я повернулася до вовчиці, яка з острахом дивилася на мене. Взяла інший стілець і рушила до неї повільно, її очі стали як блюдця.

- Кусатися ще будеш? - запитала, посміхаючись кровожерливо.

Робити з себе сміливу легко, коли зла! Тася злякано похитала головою, знову зробивши очі жалісливими й ковтнувши слину.

- Їсти, що будеш? - змінила я тон, ідучи до великого холодильника.

Відкривши дверцята, втупилася на велику кількість м'яса, мимоволі присвиснувши.

- Дарина, - подала голос Марго, косячись на вовчицю.

- А тут випити де-небудь є? Я б горілки випила, або чогось міцнішого, - нишпорячи по шафах, пропустила повз вуха її тон.

- Вовки не п'ють! - пискнула Тася здивовано.

- От і добре, нам більше дістанеться! – кивнула задоволено, після чого простягнула великий окіст кровожерливій дівиці. - Сирий їсти будеш, чи запекти?

Окіст тут же опинився у вовчиці, і вона ледь не муркотіла, коли почала його їсти як тварина. Скривившись від споглядання цієї картини, Марго мовчки дістала з верхньої шухляди пляшку дорогого віскі й налила у два келихи.

Так і почалися наші жіночі опівнічні посиденьки.

**

Годинник на кухні показував далеко за північ, а мені все не вірилося, що мої страждання тривають уже п'яту годину. На кухні горить світло, я з Тасею сиджу просто на великій тумбі посередині кімнати. В одній руці малиновий сироп, в іншій  - горілка: і те й інше в рівних кількостях уже в мені.

Їжа в нас проста - морозиво, оскільки ніхто з нас так і не захотів готувати. Сидимо добре, на моєму зіпсованому пальті, але холодно дуже, тож я нахабно обіймаю свою грілку - Таську. Якщо її нагодувати, виходить цілком гарна домашня тварина! Серйозно, вона і слова не сказала, тільки гарчить, або скиглить, коли добавку дала, так взагалі обличчя лизнула, неприємно.