Читати книгу - "Сестри назавжди, Маїра Цибуліна"

- Таде! Ти що! Вона така хвора.

- Але їй добре, що хоч в Італії снігу нема, - каже Марійка.

- Одні пальми ростуть! - додає Микола.

В середу дзвонили з Франківська Козловські до Бурачків. Ольга ходила до телефону. А в четвер вранці вона поїхала туди. Тільки у п'ятницю вранці вона приїхала на машині, а з нею Михайло Михайлович із маленьким Владиславчиком. Йому тепер було два рочки і два місяці.

- Владик уже звик до нас, - говорить Ольга дочці по телефону.

- А ти не брешеш?! - питає Світлана. - Він, напевно, за нами плаче.

- Таде! - продовжує Ольга. - Навіть вас і не згадує.

- Так скоро?! - сумує Світлана.

- Але ми постійно ваші фотографії показуємо.

- І впізнає?

- Так. Це - мама, це - тато, а Мішу не згадує.

- Ото морда мала! - радіє Світлана.

- Ну, все я кладу трубку. Бо копійки там мотає.

- Папа, - прощається Світлана.

- Все! Приїжджайте.