Читати книгу - "Моральні листи до Луцілія"

Хіба не бачиш, як по-різному йдуть люди згори й під гору? Хто йде схилом униз, той подається всім тілом назад, а хто спинається на крутизну, той мов налягає на неї з усіх сил. Бо переносити вагу тіла вперед, коли спускаєшся, а назад, коли піднімаєшся,- це, мій Луцілію, все одно що сприяти порокам. До насолод ноги самі нас несуть - по спадистій стежці; до важкого й прикрого треба дертися в поті чола: тут намагаймося підштовхувати тіло все вище, там - стримуймо його.

Ти думаєш, я тверджу, що згубною для наших вух є мова лише тих, хто вихваляє насолоди і наганяє нам страху перед болем, який вже сам по собі є жахливим? Я вважаю, що шкоди завдають ще й ті, хто, прикриваючись ученням стоїків, спонукає нас до пороків. От вони проголошують: «Тільки мудрець та вчений вміє бути коханцем; один лиш він володіє тим мистецтвом(2). Та й у питті, як і в бенкетуванні, мудрець - най досвідченіший. Тож його й запитуймо, до якого віку хлопці придатні, щоб їх любити». Облишмо грецькі звичаї грекам, самі ж радше прислухаймося до іншого, хоча б до такого: «Ніхто не стає досконалим випадково: доброчесності треба вчитися. Насолода - річ дрібна й нікчемна, не варта й шеляга: вона у нас спільна з німими тваринами; навіть наймізер-ніші, найжалюгідніші створіння злітаються на неї. Слава - це щось пусте, перелітне, мінливіше від подуву. Вбогість нікого не обтяжує, хіба що тих, які їй опираються. Смерть - це не зло.- «А що ж вона таке?» - запитаєш.- Єдиний закон, якому в рівній мірі підлягає весь рід людський(3). Марновірство - це блуд, до того ж божевільний: боїться тих, кого треба любити, ображає тих, кого шанує. Яка ж бо різниця, чи ти відкидаєш богів, чи неславиш їх?» - Ось що треба вчити і навіть завчати. Філософія не повинна видумувати виправдання для пороків. Якщо лікар заохочує хворого до непоміркованості, то такий хворий - безнадійний.

Бувай здоров!

ЛИСТ СХХІV

Сенека вітає свого Луцілія!

Можу чимало тобі настанов стародавніх подати,

Звісно, якщо не цураєшся праці й питань клопітливих(1).

А ти, знаю, не цураєшся, і жодні тонкощі тебе не відстрашують. У тебе надто тонкий смак, аби полюбляти лише щось велике(2). А що я схвалюю твою засаду - все зводити до якоїсь певної користі і знаю, що тебе обурює, коли найпроникливіші міркування служать просто для забави,- то намагатимусь, щоб і я сам нині не вдався до якихось марниць.

Виникає питання: чи благо сприймаємо відчуттям, чи, можливо, розумом? До цього додають також те, що німі створіння й немовлята блага не знають. Благо називають чуттєвим ті, хто над усе ставить насолоду, натомість ми, приписуючи благо розмислові, вважаємо, що воно сприймається розумом. Якщо про благо судили б лише відчуття, то ми не відкидали б жодної насолоди, адже всі вони привабливі, всі дають нам утіху, і навпаки: ми не брали б на себе своєю волею жодного страждання, бо кожне страждання прикре для відчуттів. Окрім того, ми не вважали б гідними осуду тих, хто надто вже кохається в насолодах і над усе жахається болю. Ми ж ганьбимо ненажер і розпусників, зневажаємо тих, хто, лякаючись болю, не спроможеться на жоден мужній вчинок. Але в чому ж їхня провина, якщо вони коряться відчуттям, які й вирішують, що таке благо, а що зло? Бо, власне, їм ви надали право судити, чого треба прагнути, а чого уникати. Проте цілком очевидно, що всім тим владує розум: він-бо один виносить присуд і щодо блаженного життя, і щодо доброчесності, й щодо порядності, врешті,- й щодо блага та зла. Вони ж наймарнішій частці нашого єства надають право судити про частку найкращу - хочуть, аби про благо висловлювалось відчуття, річ тупа і безглузда, до того ж у людини значно слабша, ніж в інших створінь. Що, якби хтось хотів розрізнити якісь крихти не зором, а дотиком? А наскільки тоншого, напруженішого погляду, аніж погляд очей, потрібно для того, щоб розпізнати благо і зло! Тож бачиш тепер, у якому глибокому незнанні правди перебуває і як принижує все високе і божественне той, хто суддею про благо та про зло обирає дотик!

«Але ж як будь-яка наука чи мистецтво повинні мати в собі щось очевидне, досяжне для відчуттів, з чого б вони могли виникати й зростати, так і блаженне життя свої засади й начала виводить із чогось очевидного, відчутного. Ви ж і самі твердите, що блаженне життя бере свій початок в очевидному».- Блаженним називаємо все те, що у злагоді з природою; а що у злагоді з природою, те виявляє себе явно, відразу, як усе досконале. Одначе те, що у злагоді з природою, що притаманне комусь від самого народження, я називаю не благом, а лиш початком блага. Ну, а ти даруєш дитячому вікові найвище благо - насолоду, щоб тільки-но народжене дитя починало з того, до чого приходить людина у зрілому віці. Верхівку втикаєш там, де має бути коріння. Якби хтось брався твердити, що прихований у материнській утробі плід - щось іще цілком невиразне і щодо статі, і щодо вигляду - вже втішається якимсь благом, то його помилка була б явною. А хіба велика різниця між немовлям, яке щойно приходить на світ, і отим, прихованим, що обтяжує лоно матері? І одне, й друге, коли йдеться про розуміння блага і зла,- рівні між собою: немовля не в більшій мірі здатне сприйняти благо, ніж, скажімо, дерево чи якась німа тварина. А чому блага не може бути ні в дереві, ані в німій тварині? Бо й розуму нема. Ось тому й у немовляті нема блага, бо й розум у ньому ще відсутній; прийде до розуму - прийде й до блага(3).

Є створіння нерозумні, є такі, яких ще не назвеш розумними, а є розумні, хоч їхній розум ще не досконалий. Ні в одному з них ще немає блага: його приносить із собою розум. Але яка різниця між розрядами, що їх щойно я назвав? У нерозумному