Читати книгу - "Сюецінь Ц. Сон у червоному теремі"

Вона наказала подати подушку. Баоюй ліг і звелів Дайся розтирати йому спину. Йому хотілося пожартувати й посміятися із Дайся, але дівчина була смутна й неуважна й раз у раз поглядала скоса в бік Цзя Хуаня.

— Дорога сестро, — мовив Баоюй, смикнувши її за руку, — приділи й мені хоч трохи уваги!

Він узяв її за руку. Дайся забрала руку й невдоволено сказала:

— Не пустуй, а то закричу!

Цзя Хуань уважно прислухався до їхньої розмови. Він і так недолюблював Баоюя, а зараз, коли той намагався загравати із Дайся, просто ненавидів його. Він довго сидів, задумавшись. І раптом, ніби ненароком, необережним рухом перекинув світильник. Гаряча олива бризнула просто в обличчя Баоюю.

— Ай! — закричав той.

Всі злякано підхопилися, хтось схопив ліхтар, що стояв на підлозі, посвітив, і тут стало видно, що обличчя Баоюя залите оливою.

Схвильована пані Ван наказала служницям негайно ж умити Баоюя, а сама з лайкою накинулася на Цзя Хуаня.

До Баоюя підбігла Фенцзє й заходилася поратись, приказуючи:

— До чого ж він незграбний, цей Цзя Хуань! Скільки разів йому говорила — не вертися! А тітоньці Чжао варто було б ліпше його виховувати й частіше повчати!

Пані Ван, здавалося, тільки й очікувала цих слів. Вона звеліла покликати наложницю Чжао й узялась їй виказувати:

— Виростила паршиве поріддя, а виховати не зуміла! Прощаєш вас, так ви ще більше розпускаєтеся!

Наложниця проковтнула образу й теж заходилася поратись біля Баоюя. На лівій щоці в нього вискочив пухир, але очі, на щастя, не постраждали.

Пані Ван було дуже жаль сина, до того ж вона не знала, що скаже матінці Цзя, якщо та запитає про те, що сталось, і свій гнів вона зірвала на наложниці Чжао.

Щоку Баоюю присипали цілющим порошком.

— Трохи болить, але нічого. Якщо бабуся запитає, скажу, що сам обпікся, — мовив він.

— Тоді вона сваритиме служниць, — заперечила Фенцзє. — Хай там як, однаково розсердиться.

Пані Ван звеліла провести Баоюя у двір Насолоди пурпуром. Тут його зустріли Сіжень та інші служниці. Довідавшись про те, що сталося, всі переполошилися.

Дайюй тим часом дуже засмутилася, коли Баоюй поїхав, і ввечері тричі посилала служниць запитувати, чи не повернувся він. Почувши ж, яке лихо його спіткало, сама прибігла й побачила, що Баоюй дивиться в дзеркало, а ліва щока його присипана білим порошком. Дівчинці здалося, що опік дуже сильний, і вона підбігла ближче, подивитись. Але тут Баоюй замахав руками, не хотів, аби Дайюй, що любила все гарне, побачила його спотворене обличчя.

Але Дайюй, начебто не помітивши, запитала:

— Боляче?

— Не дуже. Днів через два заживе.

Дайюй посиділа трохи й пішла.

Хоч як запевняв Баоюй матінку Цзя, що обпікся сам, вона висловила догану його служницям.

Минув іще день, і трапилося так, що лаоська черниця, ворожка Ма — названа мати Баоюя — з’явилася в палац Жунго. Побачивши Баоюя, вона навіть здригнулася від переляку й запитала, що сталося. Баоюй сказав, що обпікся. Вона похитала головою й тяжко зітхнула. Потім намалювала пальцем на обличчі Баоюя якісь таємничі знаки й промурмотала заклинання.

— Можу поручитися, що все пройде. Це нещастя ненадовго, — сказала вона й звернулася до матінки Цзя: — Адже ви, пані, не знаєте, що все це проречено у священних буддійських книгах! Варто в багатій, знатній сім’ї народитися спадкоємцеві, як до нього відразу прив’язуються злі демони, то вщипнуть, то дряпнуть, то виб’ють із рук миску з їжею, а то підставлять ніжку! От чому такі діти довго не живуть!

Вислухавши її, матінка Цзя не на жарт стривожилася.

— А є який-небудь засіб, аби позбутися цього зла? — запитала вона.

— Зрозуміло, є, — запевнила її черниця Ма, — треба робити побільше добрих таємних справ, аби спокутувати гріхи колишнього життя. Крім того, у книгах, які я згадала, говориться: у західних краях є осяйний бодхисатва, якому підвладні зло й підступництво, що їх чинять злі духи, і якщо істинно віруючі роблять йому підношення від чистого серця, він оберігає їхніх нащадків, рятує від усяких наслань і чаклунства.

— А як треба робити підношення цьому бодхисатві? — знову запитала матінка Цзя.

— Дуже просто, — відповіла черниця. — Крім ароматних свічок, які горять у храмі, треба запалити ще великий світильник, наповнений кількома цзінями запашної олії. Цей світильник, який не згасає ні вдень ні вночі, і є втілення бодхисатви.

— Скільки ж буде потрібно на день олії для цього світильника? — поцікавилася матінка Цзя. — Я завжди рада зробити добру справу!

— Точно визначити неможливо, — відповіла черниця, — дивлячись яку обітницю та які чесноти тих, хто її дав. У нашому храмі, наприклад, здавна роблять підношення