Читати книгу - "Українське письменство"

Невеличка, всього на один аркуш шістнадцятки, книжка д. Анд. Головка — типова вправа початкуючого поета з провінції на затягані і набридлі теми. Муза «гарна як ніч, як весна» і разом з цим «смутна», «немовби цепом повитая», що «слізьми поливає» поетову душу; мати, що вкупі з дітьми оплакує померлого батька; тисячу раз повторювані пейзажі («Осінь плаксива, — так сіро навколо») і ліричні признання («Я самотній в тузі, у одчаї») — все те старе, як світ, і по-старому — без жодного свіжого слова — написано. Дещо видається наслідуванням Олеся, особливо ранніх його речей (порівн. вірш «Моїй матері» з олесівською поезією тієї ж назви або «Годі спати: ніч минула»), але наслідування те бліде і безбарвне. Форма нижче критики. Автор ніякісінького поняття не має про риму: на його надто ласкаве, поблажливе ухо видаються римами навіть такі сумнівні созвучності, як долами і немає, бур’яном і зів’ялі; бракує йому і знання мови. В поезіях багато невірних наголосів («чарáми»), неправильних форм (всеє — «проміння бризнуло і всеє потопило», шумлят і т. п.). Загальне враження: авторові друкуватись ще рано, — треба учитися.

1919

Перед нами перше — потрійне — число нового часопису. Великий формат, прегарний — особливо для нашого убогого часу — папір і ціла плеяда молодих, свіжих імен, з якими [читач] привик зв’язувати надії на дальший розвиток української літератури та мистецтва!

Всіх відділів у новому журналі чотири: І. Поезія. II. Проза. III. Статті (теоретичні) і IV. Критика та бібліографія.

Перш за все — поезія. В цьому досить поважному щодо кількості сторінок відділі знаходимо вірші: Тичини, Загула, Ярошенка, Терещенка, Зорева-Филиповича (нове ім’я в українській поезії!), Клима Поліщука, Мих. Жука, О. Слісаренка, В. Кобилянського. Найяскравіші з них три поезії Тичини, особливо середня — «Плуг» — з її ґрандіозними образами: вітер… блискавка… на обрії кривава заграва, а на передньому плані «мільйони мільйонів мускулястих рук», які «врізають» в землю велетенського плуга. Ритм поезії — рухливий, хвилюючий:

Остання з поезій Тичини «І Бєлий, і Блок, і Єсенін, і Клюєв» сама по собі значно слабша, але вона має інтерес як відповідь українського поета на ідеологічну роботу поезії російської, з її апофезами «сермяжной Руси»: