Читати книгу - "Лабіринт"

— Ти був такий заглиблений, — нарешті сказала Еліс, розгортаючи газету, — тоді, коли вилетів з-за рогу.

Уїл знову посміхнувся.

— Пробач мені ще раз, — перепросив хлопець. — Місцеві газети рідко бувають настільки цікавими. Якогось чоловіка знайшли вбитим у річці, якраз у центрі міста. Його закололи в спину, руки і ноги йому було зв’язано. Місцева радіостанція просто збожеволіла. Припускають, що це ритуальне вбивство. Тепер цей факт поєднали з тим, що минулого тижня пропав один журналіст, котрий викривав якусь таємну релігійну організацію.

Посмішка одразу ж зникла з обличчя Еліс.

— Можна мені глянути? — мовила вона, потягнувшись за газетою.

— Звичайно, бери.

Її неспокій тільки зріс, коли вона прочитала список імен. Noublesso Véritable. Було щось знайоме в цій назві.

— З тобою все гаразд? — почула Еліс і, підвівши голову, побачила, що Уїл пильно дивиться на неї.

— Пробач, — відповіла дівчина, — просто я замислилася. Нещодавно я стикнулася із чимось схожим. Такий збіг обставин приголомшив мене.

— Збіг? Звучить заманливо.

— Це надто довга історія.

— Та я не поспішаю, — відповів Уїл, спираючись ліктями на стіл і підморгуючи Еліс.

Еліс досить тривалий час не мала змоги висловити власні думки, тож тепер спокусилася нагодою поговорити з кимось. Вона обрала Уїла своїм співбесідником, вирішивши сказати йому тільки те, що хотіла.

— Ну, я не певна, що це матиме якийсь сенс, — нарешті розпочала вона. — Кілька місяців тому я дізналася, власне це було неначе грім серед ясного неба, що тітка, про існування якої я ніколи не чула, померла і залишила мені все, включно з будинком у Франції.

— Це та леді з фотографії?

Еліс кивнула.

— Її звали Грейс Таннер. Я збиралася до Франції, щоб відвідати подругу, що працювала на археологічних розкопках у Піренеях. Тому, добре подумавши, вирішила об’єднати дві подорожі разом. — Еліс трохи завагалася. — На розкопках трапилося дещо... та я не збираюся втомлювати тебе подробицями, крім того... Гаразд, не зважай. — Еліс глибоко зітхнула. — Учора, після зустрічі із духівником тітки, я поїхала до її будинку і знайшла дещо... візерунок, який я бачила на розкопках. — Еліс заїкалася, бурмочучи щось незрозуміле. — Там також була книга, написана Одріком Беяром. Я майже на сто відсотків упевнена, що це чоловік зі світлини.

— Він досі живий?

— Наскільки я знаю. Утім, я так і не змогла його знайти.

— А які в нього були взаємини з твоєю тіткою?

— Не знаю, сподіваюся, він розкаже мені про це. Він є моєю єдиною сполучною ланкою з нею та з іншими речами.

«Із лабіринтом, сімейним деревом і моїми снами!» — докинула Еліс подумки.

Підвівши очі, дівчина помітила, що Уїл досить спантеличений, але зацікавлений.

— Не можу сказати, що я щось утямив, — промовив він усміхаючись.

— Це я пояснила не дуже добре, — завважила Еліс, — краще поговорімо про щось менш складне. Ти так і не розповів, що робиш у Шартрі.

— Як і кожен американець у Франції, я намагаюся писати.

Еліс знову всміхнулася.

— Невже Париж не є для цього традиційнішим місцем?

— Я почав звідти, але, гадаю, для мене він надто, ну... безликий, якщо ти мене розумієш. Мої батьки знають тут декого. Мені це сподобалось і закінчилося тим, що я тут застряг.

Еліс тільки кивнула, сподіваючись, що Уїл оповідатиме далі. Натомість він повернувся до її розказаної раніше історії.

— Візерунок, про який ти згадала, — промовив Уїл обережно, — той, що ти бачила на розкопках і в будинку Грейс... що в ньому такого особливого?

Еліс трохи вагалася.

— Це лабіринт.

— Тоді ось чому ти тут, у Шартрі? Щоб відвідати собор?

— Не зовсім... — відповіла Еліс і несподівано зупинилась, оскільки тривога повернулася. — Я власне приїхала побачитися зі своєю подругою Шелаг. Імовірно, вона у Шартрі. — Еліс полізла до сумочки, витягла звідти папірець із адресою і передала Уїлові. — Я ходила туди раніше, але там нікого не застала. Тому й вирішила оглянути місто, а потім повернутися туди через годину абощо.