Читати книгу - "Золотий маг. Книга 1. Зерно"

Атавхаї зупинився. За ним і всі інші, стали поруч та приготувалися до атаки. Демон не поспішав. Він уважно дивився на мага, намагаючись щось пригадати.

— Вілі Аррато! — голосно промовив Атавхаї. Нік подумав, що маг застосував якесь заклинання, але нічого не відбувалося. Тільки Некромант почав сміятися.

— Я радий, вчителю, що ви мене впізнали. Я так і знав, що за мною пошлють вас, але не думав, що ви зможете мене вистежити. Ну що ж, так навіть краще, — спокійно відповів Некромант.

— Ти ж був слабким магом. Мерця з могили тільки з другої спроби міг заспокоїти. Звідки така сила і вміння? Хоча негідником ти був завжди, — сказав демон.

— Ха-ха-ха… — розсміявся ще більше Некромант. — Ви завжди ставилися до мене, як до порожнього місця.

— Так ти ж таким і був. Але тепер ти став ще й вбивцею. І не тільки бійців охорони короля руками зомбі, але й ні в чому не винного немовляти, для своїх моторошних ритуалів, — парирував Атавхаї.

— Я радий, що ви, вчителю, хоч пізно та своєрідно, але визнали мій талант в Некромантії. Тим приємніше буде вас здивувати та знищити! — викрикнув розлючений маг. — Шкода, що з королем не вдалося, але відправити в пекло кращого Некроманта Тротса теж буде непоганим результатом.

— Ти, як завжди, поспішаєш, Вілі. Як завжди. Все, що міг, ти вже використав. А те, що залишилося, жалюгідне сміття! — грізно відповів демон та покрокував назустріч Некроманту.

— Вовк і Цвях — з Атавхаї. Нік і Третій — зі мною. Обійдемо їх з боку та відволічемо на себе мертвяків, — швидко скомандував Ластерк.

За командою Некроманта, мерці, що залишилися, кинулися їм назустріч. Бійці швидко розділилися і виконали наказ командира. Двоє наздогнали Атавхаї та стали з ним в один ряд, готуючись зустріти мерців. Третій став попереду й повів за собою Ластерка і Ніка трохи лівіше, відволікаючи на себе більшу частину нападників.

Зав’язалися сутички. Цього разу мерці були більш вмілі та майже всі озброєні мечами. Певно, Некромант залишив, як останній резерв, бійців, яких підняв з могил. Троє нападників на групу демона були швидко знищені і над кладовищем пролунав грізний рик Атавхаї.

— Це і все, що ти міг назбирати? Мерзенний вбивця! Тепер стережися! — прогарчав демон.

— Як завжди, ви мене недооцінили, вчителю. Ще один сюрприз! — Некромант вдарив невеликим посохом в центр палаючої пентаграми і вимовив заклинання.

За кілька кроків перед групою демона на землі почало палати коло. Бійці зупинилися. З кола фонтаном бризнула земля і з’явилося щось. Це було щось середнє між людиною та ящіркою. Тіло було цілком людське, голова від якогось ящура з подовженою пащею, начиненою рядами гострих іклів, а ззаду був великий, масивний хвіст, на який ця істота спиралася.

— Ну, як вам подарунок, вчителю? — радісно прокричав Вілі Аррато. — Один з ваших родичів. Що ви тепер скажете?

— Ти ж не мав відгуку в Демонології. Як ти зміг? — дещо розгублено відповів Атавхаї.

— Цвяше, назад. Це бойовий демон. Тобі з ним не впоратися! — крикнув маг офіцеру, який кинувся в атаку.

Але було пізно. В руках чудовиська з’явилися два мечі. Бойовий демон, відштовхнувшись хвостом, як від трампліна, стрибнув назустріч бійцеві і завдав декілька блискавичних удару. Цвях навіть не встиг нічого збагнути, як почав розвалюватися на частини, порубаний умілим ворогом. Пролунав ще один рик Атавхаї і він кинувся назустріч бойовому демону. Той відскочив на кілька кроків назад і зайняв оборонну стійку. Атавхаї підхопив меч загиблого офіцера і атакував. Нік навіть не думав, що маг вміє так добре володіти мечем. Противники почали бойовий танець, завдаючи швидкі удари, ухиляючись, нападаючи, обертаючись навколо один одного.

Ніка відволік шум і крики поруч. Спостерігаючи за демонами, він зовсім забув про битву, яка точилася поруч. Третій і Ластерк з великими труднощами відбивалися від атакуючих мерців. На землі валялося вже кілька порубаних, але залишилися ще п’ятеро скелетів, що наступали на них. Місця навколо було достатньо і нападники обступили бійців з усіх боків. Нік відреагував миттєво. Дві вогняні кулі — і офіцерам стало значно легше. З іншими Нік допомогти поки не міг. Миготіли мечі, руки, тіла, голови і він боявся випадково зачепити своїх. Але, позбувшись небезпеки ззаду, офіцери швидко прикінчили трьох, хоча й самі вже були добряче змучені та поранені.

Всі мимоволі обернулися подивитися на сутичку двох демонів. Бойовий демон був значно менше, ніж Атавхаї, десь розміром із середню людину, але майстерністю бою перевершував мага. На тілі Магістра вже виднілося кілька невеликих ран й було помітно, що він починає програвати. Поруч тінню крутився поранений офіцер на прізвисько Вовк. Він весь час намагався допомогти Атавхаю, але в нього нічого не виходило. Аж надто сильний був супротивник. На одну мить Вовк забарився біля парочки, пропустив швидкий випад бойового демона і, затискаючи рану в плечі, вийшов з бою.

Треба було щось робити. Атавхаї поступово слабшав і в будь-яку хвилину міг бути вбитим. Нік подивився на змучених бійців.

— Треба вбити Некроманта, — сказав він рішуче. — Інакше бойовий демон всіх нас тут покладе. Пішли.

Вони стали клином і почали рухатися до мага. Захисників у нього вже не було. Поруч з ним залишилася тільки молода дівчина. «Ми впораємося», — подумав Нік. Але тут дівчина почала бігти їм назустріч.

— Ні! Кей Ті! Не роби цього! —