Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Діти капітана Гранта, Жюль Верн 📚 - Українською

Читати книгу - "Діти капітана Гранта, Жюль Верн"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Діти капітана Гранта" автора Жюль Верн. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 162 163 164 ... 190
Перейти на сторінку:

Гелена, Мері Грант і їхні супутники, переконавшись, що забобони маорійців дужчі за їхню лють, цілком заспокоєні увійшли до поховального склепу.

Місце довічного спочинку новозеландського ватажка являло собою палісад з помальованого червоним кілля. Вирізьблені символічні фігури, справжнє татуювання на дереві, розповідали про шляхетність і високі подвиги померлого. Між стовпами гойдались разки різних амулетів, черепашок і обточених камінців. Усередині землю вкривав щільний килим із зеленого листя. Невисокий горбок в глибині загорожі вказував на нещодавно вириту могилу.

Тут лежала зброя ватажка — набиті рушниці, спис, розкішна сокира з зеленого нефриту, а також запаси пороху й куль, достатні для довічного полювання.

— Ось цілий арсенал, — сказав Паганель, — котрому ми дамо кращий ужиток, ніж небіжчик. Яка чудова думка спала цим дикунам — брати з собою зброю на той світ!

— Еге! Та це ж рушниці англійського виробу! — здивувався майор.

— Поза всяким сумнівом, — озвався Гленарван. — Це досить безглуздий звичай дарувати дикунам вогнепальну зброю! Вони обертають її проти загарбників і чинять слушно. В усякому разі, ці рушниці нам придадуться.

— А ще більш — харчі й вода, призначені для Кара-Те-те, — докинув Паганель.

Справді, родичі й друзі померлого подбали за нього. Чималий припас показував, що дикуни вельми шанували чесноти ватажка. Харчів тут стало б десятьом чоловікам на півмісяця, а небіжчикові — на довічність. Їжа була виключно рослинна й складалася із споживної папороті, солодких пататів і картоплі, давно вже завезеної сюди європейцями. Навкруг стояли великі чаші з чистою водою, що нею новозеландці звичайно запивають їжу, і дванадцять майстерно сплетених кошиків з плитками якоїсь зеленої камеді, зовсім не відомої мандрівникам.

Отож утікачі на кілька день мали що їсти й пити. Вони анітрохи не змусили себе просити, аби вперше поснідати тут коштом маорійського ватажка.

Гленарван приніс Олбінетові потрібний провіант і доручив його піклуванню. Стюард, який завжди, навіть у найгірших обставинах, дотримувався встановленої форми, визнав меню за дещо вбоге. До того ж він не знав, як готувати ці коріння, і йому бракувало вогню. Визволив його зі скрути Паганель, порадивши закопати патати й папороть просто в землю.

Справді, в горішніх шарах ґрунту було дуже гаряче, й застромлений в землю термометр показав би, мабуть, шістдесят — шістдесят п’ять градусів. Олбінета мало не ошпарило, бо тільки-но він почав вигрібати ямку, щоб покласти туди коріння, як відтіль зі свистом вихопився струм гарячої пари й. злетів угору на цілий туаз.

Переляканий Олбінет упав горілиць.

— Закрийте кран! — гукнув майор, і, підбігаючи з двома матросами до ями, закидав її уламками пемзи.

А Паганель, з якимсь дивним виглядом спостерігаючи цю оказію, бурмотів:

— Он воно що! Так, так! А чому б і ні?

— Вас не обварило? — спитав Мак-Наббс в Олбінета.

— Ні, пане Мак-Наббсе, — відповів стюард, — але я, бачте, аж ніяк не чекав…

— Стількох благ одразу! — весело підхопив Паганель. — Вода й харчі Кара-Тете, і до того ж ще й підземний вогонь! Таж ця гора — справжнісінький рай. Я пропоную заснувати тут колонію, обробляти землю й залишитися аж до кінця наших днів. Ми станемо робінзонами гори Маунганаму! Далебі я марно шукав би, чого нам іще не вистачає на цій вершині, яка має стільки вигод!

— Нічого, аби вона сама була тривка, — озвався Джон Мангле.

— Ото так! Вона ж існує не відучора, — сказав Паганель. — З давніх-давен вона опирається дії підземного вогню, продержиться ще й доти, доки ми подамося звідціль.

— Сніданок подано! — виголосив Олбінет так урочисто, наче він виконував свої обов’язки в Малькольм-Каелі.

Втікачі, посідавши під огорожею, зараз же заходилися біля їжі, котру з деякого часу так справно посилала їм доля в найскрутніших обставинах.

Вони були не надто вибагливі у виборі страв, але щодо споживної папороті не дійшли згоди. Одні вважали її за солодку й приємну, іншим вона видалась слизуватою, дуже жорсткою, зовсім не смачною. Зате спечені в гарячому ґрунті солодкі патати всі одностайно визнали за чудові. Географ зауважив, що й Кара-Тете не мав би найменшого приводу скаржитись.

По сніданкові Гленарван запропонував негайно обміркувати план втечі.

— Як, уже? — жалісливо спитав Паганель. — Ви хочете так швидко покинути це чарівне місце?

— Але ж, пане Паганелю, — заперечила Гелена, — коли припустити, що ми в Капуї, то, ви знаєте, — наслідувати Ганнібалові не годиться!

— Пані, — відповів Паганель, — я ніколи не дозволю собі суперечити вам; коли ви бажаєте обміркувати план втечі, то обміркуймо його!

— Я гадаю насамперед, — сказав Гленарван, — нам слід тікати раніше, ніж нас змусить до цього голод. Поки що сил нам не бракує, і з цього треба скористатись. Наважимось вночі, перетнувши під захистом темряви позиції тубільців, добратися до східних долин.

— Чудово, — мовив Паганель, — якщо маорійці дадуть нам пройти.

— А коли не дадуть? — спитав Джон Мангле.

— Тоді ми вдамося до надзвичайних заходів, — відповів Паганель.

— То ви маєте ще й надзвичайні заходи? — поцікавився майор.

— Скільки хочете, аж не знаю, що з ними робити, — відповів географ без будь-яких пояснень.

Залишалося чекати ночі, щоб спробувати продертися крізь лінію тубільців.

А дикуни нерухомо стояли на тому самому місці. Здавалось, їхні лави не порідшали, а ще поповнились запізнілими. То там, то тут запалало багаття, оточивши вогняним кільцем підніжжя гори. Коли темрява огорнула сусідні долини, Маунганаму наче піднеслась із велетенського кострища, в той час як її вершина губилась у непроглядному мороці. Унизу, на відстані шестисот футів, чувся галас, гомін, метушня у ворожому стані.

О дев’ятій годині, коли настала чорна без просвітку ніч, Гленарван і Джон Мангле, перше ніж вести товаришів у небезпечну путь, пішли в розвідку.

Хвилин із десять вони спускалися без жодного шуму

1 ... 162 163 164 ... 190
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Діти капітана Гранта, Жюль Верн», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Діти капітана Гранта, Жюль Верн"