Читати книгу - "Хроніки Амбера : у 2 томах. — Т. 1 : П’ятикнижжя Корвіна"

Портер — і ось тоді все остаточно ускладнилось. Як я потім дізнався, тебе розшукували всі — щоправда, з різних причин. Одначе мої колишні спільники мали величезну перевагу. Вони з'ясували, що відбувається, знайшли тебе і першими дісталися до тебе. Очевидно, що був дуже простий спосіб зберегти для них статус кво, який би давав їм змогу і далі зберігати перевагу. Блейз вистрілив, відправивши тебе в озеро разом з твоєю машиною. Я прибув якраз тоді, коли це все відбувалося. Він миттю втік, адже гадав, що справу зроблено. Я витягнув тебе. Ти ще не зовсім помер, тож я почав надавати тобі першу допомогу. Пригадую, як це було жахливо, — не знати, чи подіяло лікування, чи ти прокинешся як Корвін, чи як Корі. А як це дратувало потім — залишатися в незнанні... Коли прибула допомога, я накивав п'ятами. Згодом мої спільники піймали мене і запроторили туди, де ви мене і знайшли. Решту історії ти знаєш?

— Не все...

— Тоді зупини мене, коли дійдемо до відомої тобі точки. Я й сам дізнався все постфактум. Ерікова група прочула про аварію, встановила місце твого перебування і перевела тебе в приватну клініку. Там ти був би у безпеці, а ще під наркозом — отже, в безпеці були й вони.

— Навіщо Ерік захищав мене, якщо моя присутність могла поламати його плани?

— До того часу вже семеро з нас знали, що ти живий. Надто багато. Запізно було робити те, що йому хотілося б. Він досі намагався пом'якшити ефект від татових слів. Якби з тобою щось трапилося, доки ти в його владі, це миттєво перекрило б йому шлях до трону. Якби Бенедикт почув про таке або Джерард... Ні, він би такого не вчинив. Пізніше — так. Але раніше — ні. Той факт, що всі знали: ти живий, змусив його діяти рішучіше. Ерік призначив дату коронації і подбав, щоб до її проведення ти не з'являвся тут. Як на мене, він діяв надто квапливо, але, зрештою, вибору особливого в нього не було. Гадаю, ти знаєш, що трапилося далі, бо це трапилося з тобою.

— Я приєднався до Блейза якраз тоді, коли він нападав. Невдало вийшло.

Він знизав плечима.

— Насправді, якби ви виграли, то, може, тобі й удалося б щось зробити з Блейзом. Але насправді в тебе не було шансів. З цієї миті я припиняю розуміти їхні мотиви, однак мені здається, що весь той напад насправді був фальшивкою.

— Чому?

— Кажу ж, не знаю. Ерік уже опинився в їхніх руках, тож нападати не було необхідності.

Я похитав головою. Забагато всього, надто швидко... Більшість сказаного здавалося правдоподібним, якщо відкинути упередження оповідача. І все ж...

— Не знаю... — почав я.

— Звісно, — сказав Бранд. — Але якщо запитаєш, я тобі скажу...

— Хто був третім членом вашої групи?

— Зрозуміло ж, та сама людина, яка й штрикнула мене ножем. Спробуєш здогадатися?

— Просто скажи.

— Фіона. Увесь план був її ідеєю.

— А чому ти відразу не сказав про це?

— Бо ти не висидів би тут достатньо довго, щоб дослухати до кінця історії. Ти б зірвався, щоб побігти й затримати її, дізнався б, що вона зникла, підняв би всіх решту, розпочав розслідування — і втратив би чимало безцінного часу. Досі можеш зробити це, але принаймні тепер я розповів достатньо, аби переконати тебе, що добре розумію, про що йдеться. А тепер, коли кажу тобі, що час — це головне, маєш вислухати продовження моєї історії — і якомога швидше, якщо хочеш, щоб в Амбера були хоча б якісь шанси. Краще послухай, аніж ганяйся за божевільною дамочкою.

Я вже майже підвівся зі стільця.

— Її переслідувати не треба? — уточнив у Бранда.

— Та біс з нею. Принаймні зараз. У тебе є більші проблеми. Краще знову сідай.

Так я і зробив.

10

Завіса місячного сяйва... примарне світло смолоскипів, немов вони палають у чорно-білому фільмі... зорі... поодинокі павутинки туману...

Перехилившись через перила, я поглянув на світ... Цілковита тиша виповнила ніч, просочене сном місто скидалося звідси на всесвіт. Удалині — море, Амбер, Ардени, Ґарнат, маяк Кабри, Гай Єдинорога, моя гробниця на Колвірі... Тиша, далечінь, усе таке чітке та світле... Божественний краєвид. Можна сказати, що це — видіння душі, яка звільнилася від тіла й полетіла високо-високо... посеред ночі...

Я прийшов туди, де привиди граються у примар, де мешкають знамення, пророцтва і знаки, а ожилі бажання пронизують нічні вулички та високостінні палаци небесного Амбера — Tip-на Ноґта[74]...

Повернувшись спиною до перил та денного світу внизу, уважно дивився на вулички й темні тераси, на покої богів та житла смертних... Місячне сяйво в Tip-на Ноґті сяє яскравіше, вони висріблює зовнішні сторони відображених поверхонь... Стискаючи тростину в пальцях, я пройшов уперед. Дивні створіння рухалися навколо мене, зринали у вікнах, на балконах, лавах, воротах... Невидимий, я йшов далі, бо, по-правді, чим би не були примари, а тут привидом став саме я...

Тиша та срібло... Лише стукіт моєї тростини, та й той вельми приглушений... Ще більше пасом туману тягнулося до серця буття. Палац подібний до білого вогню... Роса — наче намистинки ртуті на ледь притрушених пелюстках і стеблинах у саду край дороги... Місяць, що випалює очі, немов полуденне сонце, зорі, приглушені й затемнені ним... Срібло і тиша... Сяйво...

Я не збирався приходити сюди, бо тутешні знамення — якщо це справді вони — облудні, їхня подібність до істинних місць та людей збиває з пантелику, а видиво їхнє краде розум.. Однак я все одно мав прийти. Це частина моєї угоди з часом...

Залишивши Бранда відновлювати сили під наглядом Джерарда, я збагнув, що теж потребую додаткового відпочинку: мав зробити так, аби ніхто не дізнався про мою рану. Фіона дійсно зникла, і ні її, ні Джуліана неможливо було докликатися через Козирі. Якби я розповів Бенедикту та Джерарду про те, що повідомив мені Бранд, вони б наполягли на її переслідуванні, а точніше, на переслідуванні їх обох. А я був цілком певен, що подібні акції закінчаться нічим.

Пославши по Рендома та Ґанелона, я повернувся у свої покої. Оголосив, що маю намір провести день у відпочинку і тихих думках, перш ніж уночі помандрувати до Tip-на Ноґта — мудре рішення для кожного амберита, який має серйозні проблеми. Не скажу, що я