Читати книгу - "Коротка історія семи вбивств"

Тягну, смикаю, тягну, смикаю, тягну сильніше, смикаю, — але довбаний хлоп і не думає прокидатися. Спробую запам’ятати його обличчя. Волосся каштанове, рудуваті борода й потилиця. Руде волосся і на по-дитячому білих грудях. «Ах ти, поганий хлопчику, ось тобі!» — примовляв він щоразу, коли штовхав глибше. Врешті я витягую його з простирадла, тепер він лежить на спині. Але навіть це його не розбудило. Спить. Як мертвий. Учора у «Стренді»[413] не було жодної книжки Бертрана Рассела. Небагато людей знають, що я тямущий чоловік. Може, відчинити вікно? Може, лягти назад у ліжко, потерти його волохаті груди й соски, вставити язик йому в пупок, спуститись нижче — і смоктати, поки не прокинеться? Минулої ночі він був ще одним мозком, який відкрив для себе дещо нове. Не думай, що чоловік, якого ти трахаєш, — обов’язково сучара. Я затулив йому рот вказівним пальцем і показав, для чого насправді в мене дірка.

— Я люблю тебе...

— Ні, я не це маю на увазі, — сказав я.

Дати йому по ногах, щоб проснувся, — і виставити за двері.

Залишити його — і він, можливо, буде все ще тут, коли ти повернешся.

Залишити його тут — і повернутися згодом у обчищену й пусту халупу, з якої він винесе все, включно з тарганами. Дати йому по ногах — і вигнати геть.

Залишити його тут, а повернувшись, розділити з ним «доріжку». Він же не просив грошей.

На небі — рожева смужка; схід — північний схід. Сонце вже точно сходить. Латинос повертається на бік, потім знову на спину. Уяви, що це — кіно. У цій частині ти одягаєшся, а хлопець прокидається (тільки там хлопець буде дівкою), і один з вас каже: «Мені треба йти». Або ж ви лишаєтеся в ліжку й займаєтеся чимось ще; у чоловіка простирадло — до пояса, у жінки — по груди. Але ніколи в кіно не покажуть отаку сцену, в отакій халупі. Не знаю... Може, й мені зараз знову влягтися, підлізти йому під праву руку і лишитися там днів на п’ять. Так. Зроби це. Зроби це прямо зараз. Сьогодні може бути тим днем, який здатний відбутися і без мене. Зроби це. Бачиш: перед тобою не хлопчик, це чоловік. Що розкинувся в ліжку так, ніби він радий усьому і не переймається нічим. Вдивляюся в те, що сталося цієї ночі в мені. Справжній чоловік члена в себе не впустить. Але я не такий, я гірший. Справжній чоловік не покаже своєму їбаку, що той його добре трахає, бо тоді той їбак відчує свою зверхність. Можна стати навкарачки чи нагнутися, щоб той підійшов ззаду і ввігнав. Трохи постогнати, пошипіти крізь зуби й наказати: «Працюй краще, засранцю!» — як біла дівка, що підставляється під чорний член у порнофільмі. Але ж ти хочеш вити й кричати по-справжньому; так, я читав «Крик»[414], довбаний ти білий хлопе; ти думаєш, якщо я — чорний і з гето, то не вмію читати? Однак справа тут не в білому недоумкові, а в тобі; справа в тому, що ти дуже сильно хочеш кричати і зойкати, але ти не можеш дозволити собі кричати і зойкати, бо якщо ти будеш кричати і зойкати, це означатиме, що ти не віддався — а здався, але ж ти не можеш здатися: ні оцьому чоловікові, ні будь-якому іншому чоловікові, нікому, ніколи. Поки ти не зойкаєш — ти не баба. Ти не був народжений для цього.

Лише вийшовши з в’язниці, ти зміг сказати: «До біса Біблію, дірка — це просто дірка». Роби внесок або знімай із вкладу, з яким-небудь залишком. Ти або вкладник, або банк. У в’язниці ти точно завжди щось носиш у дупі, і всі вилупки за ґратами приєднуються до одного торгового маршруту Засранець зі сходу доставляє товар засранцеві із заходу, а пункт призначення — засранець на півдні, з грошима або іншим товаром. Пакет коксу, пачка жуйок, плитка шоколаду, «Снікерс», «Мілкі Вей», ґанджа, гашиш, пейджер, тюбик пасти, пігулки для схуднення, «Ксанакс», «Перкоцет»[415], цукор, аспірин, сигарета, запальничка, тютюн, м’яч для гольфу (з тютюном або коксом), цигарковий папір, сірники, блиск для губ, мастило для очка, шприц із ковпачком, п’ятнадцять лотерейних білетів... Три роки у в’язниці, і член стає всього лише ще однією штукенцією, яка запихається в дупу. В отого, що лежить на ліжку, акцент не мешканця Нью-Йорка. Не думаю, що коли-небудь ще з ним зустрінуся. Зрештою, хер — це всього лише брунька на тілі. Хіба всіх згадаєш? От чорт, я вже навіть не пам’ятаю, яка на вигляд манда. Починаючи з Маямі й довбаної манди Ґризельди Бланко, яку бабою й не назвеш. Мені сьогодні в аеропорт.

Шоста п’ятнадцять. За дев’ять годин з Ямайки вилітає Джосі. Годин за дванадцять-тринадцять він буде тут. Ми збираємося в будинку на Брукліні, який він визначив ще на Ямайці. У кожному кварталі Нью-Йорка є місце, де торгують креком, і крек-точка — вона скрізь крек-точка, однак він хоче подивитися саме цю крек-точку. Він заздалегідь хоче знати, хто купує кокаїн, а хто — його продає, щоб він міг особисто доповісти Медельїну. Так він сказав телефоном. Я спитав його, чи це надійна лінія. Джосі сміявся хвилини зо три, а тоді мовив: «Роби свою роботу і менше дивися телик. Нью-Йорк треба схопити і тримати міцно, як Маямі». Правда, він не сказав, чи вірить, що я можу таке забезпечити. Я ж лише хочу підлізти під руку цього хлопця і жити там. Телефоном він сказав, що їде до Нью-Йорка остудитися після Ямайки. Але це Ямайці треба серйозно остудитися після Джосі Вейлза. Два тижні тому до Брукліна зазирнув один мій друзяка, який розповів, що там сталося в травні.

Великдень настав і пішов, а Рема, цей прищ на сраці Копенгагену, як зазвичай, вередує. Ніхто не знає, де закінчується Ґарбиджлендс і починається Рема, але щонайменше раз на рік вони випинають груди і заявляють, що хочуть більшого. Більшого, ніж просто бути отим прищем на сраці Копенгагену, — і вони вважають, що можуть вимагати й погрожувати, що перекинуться до ННП. На півночі в них гори сміття, на півдні — море, але не здумайте їсти рибу, яку вони ловлять.

Субота, дев’ята вечора, може, десята; напевно, все ще спекотно. Чоловіки грають у доміно, одна жінка пере одяг за колонкою. Дівчатка й хлопчики грають у денді-шенді. І тут на середину вулиці влітають