Читати книгу - "Межі пристойності, Лана Вернік"

— Боїшся?

— Дуже...

— Сонечку, він хороший лікар. Яків Павлович радив саме його, як прекрасного спеціаліста з отопластики, котрий здатен робити дива в різних складних випадках. Не бійся його, він же обіцяв тобі нове вушко. Проведе операцію і поїде, ти його більше не побачиш, — Артур зробив над собою зусилля, щоб підібрати слова для виправдання Бориса, якого сам би придушив, якби міг дотягнутися зараз…

— Так… Можливо, він і хороший лікар, але він так дивно мене сьогодні розглядав. В нього такі чорні очі… Як дві безодні.

Артур стиснув підлокітник крісла. От мудак...

Саме в цей момент до нього підійшов Алекс, високий темноволосий голландець, ровесник Артура, нагадав про вечірній похід у бар, помітив на моніторі вікно скайпу і Злату в ньому. Розплився у посмішці, помахав їй рукою, почав щось говорити, але вона не розуміла жодного його слова. Сиділа й насторожено усміхалася.

— Це Алекс, у нього сьогодні день народження, і він просить у тебе для мене дозволу, щоб я міг піти з ними в бар, — переклав Артур.

— Я його вітаю, — Злата усміхнулася. Артур переклав її вітання, але Алекс знову почав говорити. — А про бар — вирішуй сам… — Злата намагалася сказати це спокійним і рівним голосом, але той її підвів. Артур відправив Алекса, киваючи і махаючи руками, а потім поглянув на Злату.

— Я піду ненадовго, а потім повернуся на квартиру і ми, як завжди, з тобою поговоримо.

— Добре, — вона кивнула. Намагалася триматися, але було помітно, що новина про бар її засмутила. Про попередні його походи вона не знала, і навіть не здогадувалася. Він не казав, щоб не нервувала. Та й не було про що розповідати: він поводив себе просто зразково. А зараз Алекс робив цілком зрозумілі рухи, що символізували випивку, і перекласти його монолог якось не так навряд чи вийшло б.

— Злато, я не робитиму нічого, що могло б тебе засмутити. Ввечері, як завжди, я буду вдома. До того ж, у мене є для тебе одна дуже цікава новина.

— Новина?

— Так. Думаю, тобі сподобається, але давай поговоримо ввечері, — Артур усміхнувся.

— Заінтригував, хоч натякни...

— Ввечері, — Артур похитав головою, — я все розповім тобі ввечері.

— Ну, тоді до вечора…

Артур послав їй повітряний поцілунок і вимкнув зв’язок.

Артем!..

Артур написав брату, який, очікувано, був офлайн, щоб той негайно домовився про експертизу, і щоб на момент повернення Артура в країну вже був результат, що його амурні справи — не досить поважна причина стільки часу не виконувати свою обіцянку.

Артур був в Голландії вже п’ятий тиждень, за весь цей час можна ж було вже хоч щось зробити…

Бріта знайшла Артура в барі, що був за один квартал від його офісу. Вона привіталася з усіма і підсіла до них за столик з двома кухлями пива, один з яких запропонувала Артуру. На той момент він вже допивав свій кухоль, більше пити не збирався і від пригощання відмовився.

— Але чому? Це ж світле, твоє улюблене…

— Мені вже досить.

— Бріто, давай мені, — Алекс забрав принесений нею кухоль, — у Артура в житті світлого зараз і так багато.

— Ти про що? — запитала вона в Алекса.

— Його вдома чекає такий янгол… — протягнув той і похитав головою, намагаючись передати свої враження, — Суцільне світло, бачив, як він з нею сьогодні говорив у офісі. ЯНГОЛ. А ти ж наче заміжня?

— Заміжня...

— То що ти робиш тут? Іди до чоловіка, — сказав ще один колега.

— Я хочу поговорити з Артуром, а він мене уникає.

— Я не уявляю, про що нам говорити, — Артур повернув до неї голову. — Ми з тобою одне одному “ніхто”. Давно. На яхті ми обговорили все, що могли. Що ти ще хочеш?

— Ти тоді просто пішов, без пояснень…

Артур похитав головою. Підвівся.

— Що саме тобі пояснити?

— Що зі мною було не так? — вона теж підвелася.

— Чому ти вирішила, що з тобою щось було не так?

— Ти пішов…

— Я з самого початку не обіцяв тобі лишитися. Всім до завтра, я йду, — він махнув колегам рукою, ті почали бурчати, але особливо не затримували його. — Прощавай, — сказав він Бріті і пішов на вихід. Вона пішла за ним.

— Артуре… — вона зупинила його біля дверей, схопивши за рукав.

— Дай мені спокій, нарешті, — він звільнив свою руку і вийшов на вулицю, але жінка пішла за ним.

— Я кохаю тебе… — сказала вона, знову схопивши його рукав, але Артур звільнив руку і відійшов від неї.

— Мені шкода. Правда. Але я кохаю іншу. І ти завжди про це знала.

— Будь ласка, поцілуй мене востаннє… — вона благально подивилася на нього.

Артур насупив брови.

— І за яким стовпом фотограф? Завтра ти викладеш ці фото в мережу? Чи пришлеш Златі персонально?

— Що ти таке кажеш?.. — обурилася жінка.