Читати книгу - "Убивчий білий, Джоан Роулінг"

— Мені треба знати, що саме відомо поліції. Якщо я досі матиму шанс вирватися від них, то боюся, що тобі,— він трішки підняв револьвер, щоб отвір цівки дивився точно Робін у чоло (їй згадалися ветеринари й один-єдиний постріл, який не судилося отримати коню з лощовини),— кінець. Я приглушу постріл подушкою і скину тебе за борт, щойно стемніє. Але якщо вони знають усе, я закінчу це тут і тепер, бо до тюрми не повернуся. Тож ти розумієш, що в твоїх інтересах казати правду, авжеж? З цього човна зійде тільки один з нас.

А коли Робін так і не заговорила, він рикнув:

— Відповідай!

— Так,— відповіла вона.— Я розумію.

— Отже,— тихо спитав Рафаель,— ти справді була у Скотланд-Ярді?

— Так.

— Кінвара там?

— Так.

— Під арештом?

— Гадаю, що так. Вона в кімнаті для допитів зі своїм адвокатом.

— Чому її арештували?

— Поліція вважає, що в тебе з нею роман. І що ти стоїш за всім.

— За яким ще «всім»?

— За шантажем,— пояснила Робін,— і за вбивством.

Рафаель посунув револьвер уперед, і той уперся їй у чоло. Робін відчула дотик маленького й холодного металевого кільця до шкіри.

— Як на мене, дурня дурнею. Який там ще роман? Вона мене ненавиділа. Ми й двох хвилин не лишалися наодинці одне з одним.

— Лишалися,— відповіла Робін.— Твій батько запросив тебе до Чизвелл-гаузу, щойно ти вийшов з в’язниці, а сам не зміг приїхати з Лондона. Тоді ви й опинилися удвох на самоті. Ми гадаємо, що саме тоді все й почалося.

— Докази?

— Жодних,— відповіла Робін,— але я вважаю, що ти здатен спокусити будь-кого, якщо тільки...

— Не треба лестощів, не допоможе. Серйозно — «ми гадаємо, що саме тоді все й почалося»? І це все, що ви маєте?

— Не все. Були й інші ознаки того, що між вами щось є.

— Розкажи мені, що за ознаки. Назви кожну.

— Я пригадаю більше,— рівним голосом сказала Робін,— якщо ти не будеш тиснути мені в чоло револьвером.

Рафаель відсунув зброю, але так і тримав спрямованою їй в обличчя.

— Кажи,— наказав він.— Швидко.

У глибині душі Робін кортіло піддатися бажанню власного тіла розчинитися й понести її у блаженне забуття. Руки заніміли, всі м’язи здавалися м’якими, мов віск. Цятка на лобі, куди Рафаель притискав револьвер, була холодна — ніби кільце білого полум’я замість третього ока. Світла на човні він не увімкнув. Вони дивилися одне на одного крізь чимдалі густішу пітьму, і, мабуть, коли він нарешті її пристрелить, вона його вже навіть не бачитиме...

«Зосередься,— сказав, протинаючи паніку, тихий і чіткий голос.— Зосередься. Що довше ти змушуєш його балакати, то більше в них часу тебе знайти. Страйк знає, що тебе заманили в пастку».

Раптом згадалася поліційна машина на тому кінці Бломфілд-роуд. Що коли вони їздять колами і шукають її? Що коли поліція, знаючи, що Рафаель заманив її сюди, вже організувала пошуки? Фальшива адреса вказувала на місце трохи осторонь берега, куди, згідно з повідомленнями Рафаеля, можна було потрапити через чорні ворота. Чи Страйк здогадається, що Рафаель озброєний?

Вона зробила глибокий вдих.

— Минулого літа у Кінвари стався нервовий зрив у кабінеті Делли Вінн. Хтось їй тоді сказав, що ніколи її не кохав, що просто користувався нею у своїй грі.

Слід говорити повільно. Поспішати не можна. Має значення кожна секунда, протягом якої вона змусить Рафаеля осмислювати її слова, бо саме ця секунда може стати миттю, коли хтось прийде їй на допомогу.

— Делла вирішила, що вона говорила про свого чоловіка, але не пригадує, щоб Кінвара називала його на ім’я. Ми гадаємо, що ти спокусив Кінвару з метою помститися батькові, кілька місяців підтримував роман, а тоді вона стала ревнива й набридлива, і ти її покинув.

— Це все припущення,— жорстко відповів Рафаель,— а отже, лайно собаче. Що ще?

— Навіщо Кінвара поїхала до міста у день, коли мали приспати її улюблену кобилу?

— Може, не хотіла бачити, як коняку прикінчать. Може, відмовлялася визнавати цей жах.

— Або,— відповіла Робін,— мали підозри щодо тебе і Францески в галереї Драммонда.

— Немає доказів. Далі.

— Повернувшись до Оксфорширу, вона мала нервовий зрив. Напала на твого батька, тоді її ушпиталили.

— Досі горювала за мертвонародженою дитиною, мала сильну прив’язаність до коней, страждала на депресію,— перелічив Рафаель.— Іззі й Фіззі поб’ються за право розповісти про її неврівноважений стан. Що ще?

— Тіґан розповіла нам, що одного дня Кінвара знову зробилася маніакально веселою і збрехала, коли її спитали про причину.

Заявила, що твій батько дозволив ожеребити іншу її кобилу від Тотиласа. Ми гадаємо, що справжньою причиною стало відновлення вашого роману, і гадаємо, що саме цей час не був випадковим. Ти щойно відвіз до галереї Драммонда останню партію картин для оцінки.

Обличчя Рафаеля раптом стало розслабленим, ніби його особистість на мить покинула тіло. Револьвер у його руці смикнувся, а у Робін стали сторчма волосинки на руці, ніби їх підняв вітерець. Вона зачекала, поки Рафаель відповість, але він мовчав. За хвилину вона провадила:

— Ми гадаємо, що коли ти збирав картини для оцінки, то зблизька роздивився «Жалобу кобили» і зрозумів, що це може бути Стаббс. І вирішив повезти на оцінку іншу картину з кобилою і лошам.

— Докази?

— Генрі Драммонд побачив фото, яке я зробила, де «Жалоба кобили» лежить на ліжку в Чизвелл-гаузі. Він готовий дати свідчення, що цієї картини не було серед тих, які він оцінював на прохання твого батька. Картина, яку він оцінив у п’ять-вісім тисяч фунтів, належала пензлю Джона Фредерика Геринга, і там була чубара, а не ряба кобила з лошам. Також Драммонд готовий свідчити, що ти достатньо розумієшся на мистецтві, щоб здогадатися, що «Жалоба кобили» може належати пензлю Стаббса.

Обличчя Рафаеля вже не було схоже на залізну маску. Тепер його майже чорні райдужки смикалися з боку в бік, ніби він читав щось, видиме тільки йому.

— Мабуть, я просто випадково взяв Фредерика Геринга замість...

Неподалік завила сирена поліційної машини. Рафаель глянув у бік звуку. Ще кілька секунд сирена волала, тоді замовкла так само несподівано, як і зазвучала.

Рафаель знову розвернувся до Робін. Несхоже було, що його сильно стривожив