Читати книгу - "Безстрашність, Вікторія Хорошилова"

Дорожня служба поліції приїхала швидко. З перших поглядів бачила, що вже зробили якісь висновки і явно не на мою користь. Це вони ще королеви не бачили, відчуваю, різко передумають.

— Значить порушуєте, — сказав мені поліцейський.

— Я, ні.

Уже приготувала ноутбук, підключила відеореєстратор, коли підійшов поліцейський.

— Самі подивіться.

Варто було поліцейському зазирнути в салон машини, він побачив королеву і напружився.

— Ви не на мене дивіться, а роботу свою виконуйте, — спокійно сказала королева, — давайте уявимо, що я звичайна жінка і просто мати цієї милої дівчини. А в салоні її племінник.

Поліцейський швидко подивився на дитину в салоні. І став дивитися відео з реєстратора. У мене реєстратор навіть звук писав. Після цього водія, який наїхав на нас, заарештували за навмисний наїзд і закинули в службову машину. А його машину відвіз поліцейський. Мені видали документи про аварію для страхової і ми нарешті змогли поїхати додому.

Подругу побачила, коли вона переходила дорогу до будинку з коляскою. Єгора вів Сергій за руку. Нас зачекали, поки ми припаркуємося на стоянці і повернемося до них.

Макар був із самокатом. Єгор з аналогічним тільки для його віку. Діти, впізнавши одне одного, були раді зустрічі.

— Ви вже нагулялися в парку?

— Мені молодшого потрібно вже годувати. Сергій може з вами погуляти. Єгоре покатаєшся з Макаром?

— Так.

Сергій швидко спіймав Макара за руку і разом із сином повів у парк. Ми з королевою пішли слідом за дітьми. Охорона йшла на деякому віддаленні. Поки діти каталися на самокатах, ми з Мартіною обговорювали фасони весільних суконь і дивилися варіанти на телефоні. Через годину діти під'їхали до нас.

— Їсти хочу, — сказав Єгор батькові.

— Невже, — хмикнув задоволено хлопець.

Усі разом пішли додому. Біля будинку Сергій попросив мене доглянути за Єгором, а він пішов у магазин за підгузками для молодшого. Настя вдома ходила по вітальні, намагаючись заспокоїти Антошку, який голосив на всю квартиру.

— Настю, що сталося? — запитала в подруги.

— Перезбудився і спати хоче, і заснути не може.

— Може животик? — запитала Мартіна.

— Ні, тоді він ще голосніше кричить.

Подруга вручила мені синочка, бо сама вже була смикана. А в мене малий став заспокоюватися і засинати.

— Швидше він на тебе реагував, — сказала подрузі.

Вона втомлена сіла на диван, до неї відразу підбіг Єгор, вона обійняла його. Макар стояв поруч, не знаючи, що робити, Настя згребла і його в оберемок. Дитина одразу обійняла її однією рукою за шию, з іншого боку обіймала Єгора.

— Зголодніли?

— Так, — пискнули обидва.

— Молочну кашу зварити?

— Так!

— Ізо, покладеш Антошу в люльку.

— Угу, трохи пізніше.

— Вам пора вже свого карапуза робити, — сказала подруга з посмішкою — ти так на нього дивишся. Точно можу сказати вже готова.

Мартіна подивилася на мене уважно і теж кивнула. А що я? Я просто милуюся сплячою дитиною. І думок про свою не було і не впевнена що готова. Може трохи пізніше, після весілля тоді й будемо робити.

Діти поїли і ще покаталися на самокатах. А я з Мартіною дивилася сукні й обговорювала де можна весілля провести і як. Вона наполягала знову у дворцовому парку. А мені чогось іншого хотілося. Щоправда поки не знала чого конкретно. Через кілька годин, прийомна мама почала помічати, що Макар уже починає клювати носом. Проводила їх до стоянки, віддала автокрісло і вони поїхали. А я повернулася додому. Єгор уже міцно спав разом із братом. Настя теж відпочивала. А я пішла милуватися видом на місто з кімнати. Сьогодні почали утворювати хмари і вони були зовсім поруч із наші поверхом. Напевно на поверх нижче видно одразу хмару. Ех, відчуваю буде дощ.

До дощу приїхав Антуан з Інгою. А незабаром після них Альфред. Любий обійняв мене зі спини, поцілував у шию. Потім узяв мою праву руку й одягнув каблучку, яку він дарував.

— Повернув твої прикраси.

— А що з ними зробили?

— Скажімо так хлопців закинули в одну частину лісу, з якої жоден турист не повернувся.

— Хм. Знаєш, краще мені теж розкажи, де це місце, щоб я його стороною обходила.

— Обов'язково, але пізніше. І ти туди так просто не потрапиш. Воно далеко від міста.

— Краще покажи, а то всяке може бути.

— Гаразд, дивись.

Він відкрив карту на комп'ютері і показав частину лісу, позначену червоним контуром.

— Там якщо що при вході стоять таблички, які попереджають про небезпеку.

— А якщо вони будуть тими щасливчиками хто виберуться?

— На цей випадок у них на ногах браслети, за якими відстежую їхнє пересування. А під шкіру вшили датчики, які відстежують їхні життєві показники і місце розташування. Подвійна перевірка так би мовити. Якщо спробують їх дістати, ми отримаємо сигнал.