Читати книгу - "Вовки Кальї. Темна вежа V"

— Його хоробрість геть не видалася мені хоробрістю, — сказав Едді. — То було більше схоже на зажерливість.

— Не всі мають покликання до меча, револьвера чи далекого плавання, — пояснив Роланд. — Але всі служать ка.

— Справді? А Багряний король теж? І люди закону, про яких говорив Каллаген?

Роланд не відповів.

— Думаю, з ним усе буде гаразд. З Тауером. Не з котом.

— Дуже смішно, — сухо сказав Роланд. Чиркнув сірником об штани ззаду, підніс вогонь до цигарки, склавши руку дашком, підкурив.

— Дякую, Роланде. Твоє почуття гумору робить успіхи. Спитай мене, як я думаю: чи виберуться Тауер і Діпно з Нью-Йорка, не наслідивши.

— І як ти думаєш?

— Ні, я думаю, вони залишать слід. Ми зможемо за ним піти, а Балазарові мавпи, сподіваюся, ні. Тривожить мене тільки Джек Андоліні. Він розумний, як чорт. Що ж до Балазара, то він уклав договір з цією корпорацією «Сомбра».

— Узяв сіль короля.

— Так, мабуть, — сказав Едді. Йому здалося, що стрілець говорить про Багряного короля. — А Балазар знає, що, уклавши договір, слід його виконувати чи мати збіса вагому причину для того, щоб не дотримуватися його умов. Варто бодай один раз лажонутися — і про тебе підуть чутки. Про те, що такий-то такий-то м’якне, втрачає хватку. У них ще буде три тижні, щоб знайти Тауера й переконати, щоб він продав ділянку «Сомбрі». Будь певен, вони цим скористаються, і… Роланде, найгірше в Тауері те, що всі ці події він не вважає реальними. Таке враження, що він сплутав своє життя з життям героя однієї зі своїх книжок. І тому думає, що фінал просто зобов’язаний бути хорошим, бо це одна з умов авторського контракту.

— І ти думаєш, що він поводитиметься недбало.

Едді реготнув.

— Не думаю — знаю. Питання лише в тому, чи знайде його Балазар.

— Ми будемо спостерігати за містером Тауером. Задля безпеки. Ти ж про це думаєш?

— Авжеж, срака-мотика, — сказав Едді. Запала коротка мовчанка, і враз вони обидва розреготалися. Коли напад сміху минувся, Едді повів далі: — Думаю, треба відрядити до нього Каллагена, якщо той погодиться. Ти, мабуть, вважаєш мене божевільним, але…

— Аж ніяк, — похитав головою Роланд. — Він один з нас… чи міг би бути одним з нас. Я одразу це відчув. До того ж він звик мандрувати дивними місцями. Я скажу йому про це сьогодні. А завтра ми прийдемо сюди, і я проведу його крізь двері….

— Дозволь мені це зробити, — запропонував Едді. — Одного разу з тебе досить. Принаймні поки що.

Роланд подивився на нього впритул й викинув недопалок у прірву.

— Едді, чому ти так кажеш?

— У тебе волосся посивіло отут. — Едді торкнувся свого тім’я. — А ще хода стала трохи дерев’яною. Зараз уже краще, але, думаю, ревматизм таки нагадав про себе. Визнай це.

— Добре, визнаю, — кивнув Роланд. Якщо Едді вважав, що то старий пан Ревматизм, тоді все не так погано.

— Власне, я міг би привести його вже сьогодні ввечері, ненадовго, щоб отримати поштовий індекс. Б’юся об заклад, там буде вже день.

— Ніхто з нас не підніматиметься цією стежкою в темряві. Хіба що в разі крайньої необхідності.

Едді глянув униз, на стрімкий спуск, де стирчав валун, завдяки якому п’ятнадцять футів стежки перетворювалися на канат.

— Ясно.

Роланд почав підводитися. Едді взяв його за руку вище ліктя.

— Почекай ще кілька хвилин, Роланде. Прошу.

Роланд сів, питально дивлячись на нього.

Едді набрав у легені повітря й видихнув.

— З Беном Слайтменом нечисто, — сказав він. — Це щур, донощик. Я майже впевнений.

— Так, я знаю.

Здивуванню Едді не було межі.

— Знаєш? Як? Звідки?

— Скажімо так: я підозрював.

— Окуляри, — сказав Роланд. — Бен Слайтмен-старший — єдиний у Кальї Брин Стерджис, хто носить окуляри. Ходімо, Едді, справи чекають. Розмовляти можна й дорогою.

СІМНАДЦЯТЬ

Попервах розмовляти не випадало — надто вузькою і крутою була стежка. Та згодом, коли вони вже наближалися до підніжжя столової гори, вона стала ширшою і дозволяла думати про щось, крім обережності. Чоловіки знову могли розмовляти. Едді розповів Роландові про книжку («Доґан» чи «Хоґан») і химеру з прізвищем автора. Детальніше зупинився на сторінці з авторським правом (бо був не зовсім упевнений, що Роланд зрозумів, що це таке) і поділився своїми підозрами щодо сина. Ця думка здавалася божевільною, але…

— Думаю, якби Бенні Слайтмен допомагав батькові доносити на нас, Джейк би знав, — сказав Роланд.

— А ти впевнений, що він не знає?

Замислившись, Роланд похитав головою.

— Джейк підозрює батька.

— Це він тобі сказав?

— Йому не потрібно нічого казати.

Вони вже майже дійшли до коней, які привітно попіднімали голови й, здавалося, були раді бачити господарів.

— Він там, на «Рокінг Б», — сказав Едді. — Мабуть, нам варто туди з’їздити. Вигадати якийсь привід забрати його до Каллагена… — Він затнувся, пильно дивлячись Роландові в обличчя. — Ні?

— Ні.

— Чому?

— Бо це Джейкова доля участі.

— Це жорстоко, Роланде. Він і Бенні Слайтмен сподобалися один одному. Дуже сподобалися. А якщо Джейк викриє його батька перед усією Кальєю…

— Джейк зробить те, що повинен. Як і ми всі.

— Але, Роланде, він ще дитина. Невже ти не бачиш?

— Йому вже недовго лишатися дитиною. — 3 цими словами Роланд вибрався на коня, сподіваючись, що Едді не помітить гримаси болю, яка перекривила його обличчя, коли він перекидав праву ногу через сідло. Але Едді помітив.

Розділ III

ДОГАН, ЧАСТИНА 2

ОДИН

Цілий ранок Джейк і Бенні Слайтмен перекидали паки сіна з верхніх сінників трьох внутрішніх комор «Рокінг Б» на нижній, а потім розривали їх. Після обіду плавали у Вайє й влаштовували водні бої, що теж було досить приємно, якщо триматися подалі від глибоких ям, де вода вже була холодна.

У перерві між двома цими заняттями вони ситно пообідали у бараку з шістьма робітниками (Слайтмена-старшого з ними не було — він поїхав на ранчо Телфорда в справах обміну худобою).

— Ще ніколи не бачив, щоб Бен так гарував, — сказав кухар, ставлячи на стіл миску з відбивними, на які хлопці налетіли миттєво. — Джейку, ти його заїздиш.

Саме на це Джейк і розраховував. Після перекидання сіна вранці, плавання вдень і дюжини стрибків з сінника у присмерку Бенні мав спати, мов убитий. Але сам Джейк теж міг заснути, і це його непокоїло. Вийшовши надвір помитися (сонце вже сіло, і попелясто-трояндові барви