Читати книгу - "Історія України-Руси. До року 1340"

1) Див. т. І c. 452 і далї.

2) Див. т. І c. 455 і далї, II c. 41-3, III c. 260 і далї.

3) Іпат. c. 123.

4) Іпат. c. 127.

5) Видані у Тихонравова в ЛЂтописи русской литературы IV, і знову проф. Владиміровим в Памятниках Пономарьова III. Про пережитки поганства — див. вказану в т. І прим. 43 лїтературу словянської мітольоґії.

6) „Крестьянъ двоєвЂрно живущихь” — Слово нЂкоего христолюбца й иньші анальоґічні — Памятники церковно-учит. лит. III. 224 і далї.

7) Про весїлє і його значіннє з новійшого: В. Охримовича Весїлє й вінчанє (Житє і Слово 1895), О. Левицького Обычныя формы заключенія браковъ въ Южной Руси — К. Старина 1900,І. Про поминки й канун див. Слово т. зв. Теодосиєве — Утеныя зап. II отд. II c. 197-200.

8) Правило м. Іоана § 29.

9) Ibid. § 16 і 24, Слово о попЂхъ — Памятники Пономарьова III ч. 52.

10) Слово Теодосия — Ученыя записки II отд. академії II с. 127, анонїмне („св. Василия”) у Срезневского СвЂдЂнія и зам. LVIII і в Памятниках церк.-учит. лит. III с. 97, пор. вказане проф. Петровим Слово Василія Нового — Труды Кіев. Дух. Ак. 1887, V.

11) На сю сторону ударяв Костомаров у своїх Чертахъ народной южнорус. исторіи — Монографіи І с. 259.

12) Див. вище c. 387. З спеціальної лїтератури до сього: В. К. Церковь въ отношеніи къ умственному развитію древ. Руси (Правосл. СобесЂдн. 1870, II), А. Поповъ Вліяніе церковнаго ученія и древнерусской письменности на міровозрЂніе русскаго народа, 1883. Азбукинъ Борьба представителей христіанства съ остатками язычества (особливо про боротьбу духовенства з забавами) — Рус. фил. вЂстн. кн. 35-39.

13) Лавр. c. 236.

14) Іпат. c. 363.

15) Русс. Истор. Библ. VI c. 122-3.

16) Житиє л. 3.

17) Вид. Норова с. 144. Текст паломника Антонія про мощі св. Леонтия в Царгородї: „свитый Леонтей попъ Русинъ лежитъ въ тЂлЂ — великъ человЂкъь, той бо Леонтий трижъ во Іеросалимъ пЂшь ходилъ” уважаєть ся хибним, і того Леонтия переважно не уважають за Русина — див. Паломникъ вид. Лопарьова (Палестинскій сборникъ т. 51) с. 29-30 і переглад питання в передмові c. 116-7.

18) Рус. Истор. Биб. VI с. 27.

19) Іпат. с. 110, 568, паломник Антонія до Царгороду — див. дальшу нотку.

20) Паломник Антонія с. 37, в варіантах.

21) Про паломництво спеціальні статї: Срезневскій Русскіе калики — Записки акад. т. І. Пономаревъ Іерусалимъ и Палестина въ рус. литературЂ, Спб., 1877. Гиляревскій Древнерусское паломничество — Древняя и новая Россія 1878, VIII. Майковъ Старинные русскіе паломники — Ж. М. Н. П. 1884, VII. Дмитріевскій — Православное рус. паломничество на западъ (въ Баръ градъ и Римъ), К., 1897 (Тр. К. д. ак.). З курсів богато займаєть ся паломництвом Пипін ор. с I гл. X.

22) Ученыя записки II отд. академіи II c. 215. Рус. Истор. Библ. II с. 135.

23) Лавр. с. 334, 336, Іпат. c. 356.

24) В науцї м. Максима, в запитаннях сарайського епископа Теоґноста — Рус. Ист. Библ. VI с. 135, 139-142.

25) Рус. Ист. Библ. VI с. 23, 27, 38-39, 53.

26) Правило § 19 і 28, 4 і 13.

27) Посланиє у м. Макарія II с. 337-8.

28) Патерик с. 134.

29) Изборникъ 1076 р. вид. Шимановского с. 52, Пономарьова Памятники III ч. 4.

30) Вид. Шлепкіна c. 22, 24.

31) Див. c. 375.

32) Див. т. зв. Анастасиєві відповіди в Ізборнику 1073 р. — Памятники Пономарьова III c. 41.

33) Постанови сї зводить московський митр. Даниїл в своїй інвективі на забави — у Жмакіна М. Даніилъ c. 563-4.

34) Див. нпр. Памятники Пономарьова III c. 64, 68, 76, 104, Житиє Теодосия л. 26 — епізод про Сьвятослава, про котрий зараз низше говорю. Кирило Туровський — вид. Сухомлїнова c. 66, Георгій Зарубський — Срезневскій СвЂдЂнія VII, Наука епископа нововисьвяченому сьвященику — Рус. Ист. Биб. VI c. 104-5, Слово Нифонта о русальях — Правосл. СобесЂдникь 1865, II.

35) Іпат. c. 363, варіант Воскр. І c. 80. Про полїтичні теми в староруській проповіди див. Дьяконова Власть московскихъ государей с. 32-37, 47-9.

36) Вище c. 390 і далї.

37) C. 366-7.

38) Памятники церк.-учит. лит. III c. 40.

39) C. 227.

40) Памятники церк.-учит. лит. III с. 4, 27, Рус. Ист. Библ. VI с. 124, Житиє Теодосия л. 26, Теодосия слово о чашахъ — Уч. Записки II отд. II c. 199.

Чернецтво, початки монастирів, Антонїй і Теодосий печерський; студийська устава; Печерський монастир і його авторитет; форми аскетизму; надмірне поважаннє чернецтва; статистика монастирів; руські монастирі за границями Руси.

Що дає найлїпшу міру інтензивности впливу християнства на меньшість суспільности (при байдужости більшости) — се пересадженнє на руський ґрунт аскетизму.

Християнїзація Руси припадає на часи надзвичайного розвою монашества в Візантиї й особливого, надмірного до нього поважання. Чернецтво уважало ся наче б нормою християнського житя, супроти котрої всяка побожність „в мирі” признавала ся тільки слабою копією християнства. Один з визначнїйших дїячів візантийського монашества Теодор Студит признає монашество „другим охрещеннєм”, надаючи таким чином самому постриженню в монахи сакраментальне значіннє й особливий вплив на спасеннє душі. Але для руської суспільности монашество, східнїй аскетизм, умертвленнє тїла були річами зовсїм чужими, на натуралїстичний поганський погляд — просто дикими. Він був утвором оріентального fin du siècle, протестом проти глубокої деморалїзації суспільности — з одного боку, з другого — випливом дуалїстичної фільософії неоплятонїзму, і в сьвіжій, молодечій руській суспільности, що по всякій правдоподібности дуалїзму зовсїм не знала 1), нїякого ґрунту не мав. Тому нахил до аскетизму, який ми бачимо на Українї, в XI і дальших віках, мусимо положити вповнї на рахунок неофітського запалу руської меньшости з більше розвиненими моральними потребами до християнства, до його високих моральних задач; в тім неофітськім запалї до християнства, що взагалї так виразно й сильно відбив ся особливо в писаннях XI в., суспільність українська приймала й аскетизм, як найтяжшу пробу своєї щирости до християнської науки, і по контрасту з своїми прирожденними