Читати книгу - "Дивний світ"

— Минуть роки, і тут виросте курорт; будуть великі будинки, електрика й кіоски з морозивом, — мрійно казав Батсур. — Обов’язково приїду сюди відпочивати.

— Наразі це єдине місце, заради якого варто було їхати в Гобі, — бурчав Тумов, неквапливо роздягаючись біля однієї з ванн.

Вже декілька днів експедиція обстежувала південну околицю вулканічного плато. Тумов, Озеров і Батсур лазили по глибоких міжгір’ях, піднімалися на плоскі вершини, їздили в лабіринті зяючих тріщин. Деякі тріщини були наполовину засипані крупними шматками чорних пористих базальтів, інші сягали на велику глибину, тягнулися на кілометри, перехрещувалися, галузилися, перетворювалися на глибокі каньйони й зяючими ущелинами відкривалися на краях плато. Одні легко можна було переступити, ширина інших вимірювалася багатьма десятками метрів.

Вдалося оглянути кілька найближчих вулканічних конусів. Вони також були посічені тріщинами. Жерла були засипані уламками. Жодних ознак виділення вулканічних газів, жодних слідів вулканічного тепла не вдалося зустріти на мертвому плоскогір’ї.

Здавалося, що вулканічна діяльність згасла тут давно, можливо багато тисячоліть тому. Геофізичні прилади не відзначили ніде підвищеної радіоактивності порід.

Єдине, що насторожувало дослідників, це нескінченний тріск у навушниках радіоприймачів. Він був чутний лише в безпосередній близькості до плато, майже зникав на відстані 20–25 кілометрів від нього і досягав максимуму біля краю базальтових урвищ. Далі у глибині плато його інтенсивність не зростала. Немов самі базальти були джерелом якихось радіохвиль, які, всупереч законам фізики, розповсюджувалися не на всі боки, а спрямованим потоком линули вгору. Втім, радисти стверджували, що тріск у навушниках з кожним днем слабшає. Справді, крізь нього вже стало чути радіопередачі Улан-Батора, Алма-Ати й Урумчі. Не з’являлося більше й нічне світіння неба над плато.

Через це світіння Тумов навіть трохи посварився з Озеровим. Вислухавши розповідь Аркадія, Тумов із властивою йому впевненістю оголосив, що плями — фантазія, що вони привиділися Озерову, і додав, що у всіх очі запалені від сонця й постійних вітрів. Розгорілася суперечка: Аркадій, не витримавши, назвав Ігоря короткозорим слоном, що не хоче бачити далі від свого хобота. Тумов образився. Добу вони не розмовляли один з одним, а відтак знову заговорили наче й не було нічого.

Озеров не спав ще дві ночі, намагаючись побачити нічне світіння. Воно не з’явилося, і Аркадій перестав про нього згадувати.

Лежачи в теплій воді, Тумов мрійно говорив Батсурові, голова якого стирчала з сусідньої ванни:

— Ще кілька деньків — і край. Час повертатися. Мерщій до Москви — і за роботу. Треба закінчувати дисертацію.

— Виходить, повертаємося ні з чим, — зітхнув Батсур.

— Як? — здивувався Тумов. — Ти відкрив родовище; Аркадій склав чудову геологічну карту, я приймав нарзанові ванни; містер Алоїз Пігастер переконався, що ракетних і променевих установок тут немає і що його супутник пішов під три чорти без нашої участі. Все прекрасно, мов Гобі здалеку.

— А чому загинув супутник?

— Від несправності одного з десяти тисяч приладів.

— А енергетичний розряд у районі Адж-Богдо?

— Простий землетрус. Вони тут не рідкість. Їх сліди видно на кожному кроці.

— Але при нас не було.

— І добре, — відзначив Тумов, поглядаючи на навислі карнизи.

— Проте багато що залишається загадковим; наприклад, цей тріск у навушниках.

— Над цим хай сушать голови радіотехніки.

— Ні, Ігорю Миколайовичу; здається, це справа геологів і геофізиків.

— Уже заразився від Аркадія, — посміхнувся Тумов. — Він теж хоче пояснити все, що трапляється на очі, забуваючи про межі своєї науки.

— У науки немає меж, — заперечив Батсур.

— Не лови на слові, друже, — махнув рукою Тумов. — Перечитай краще «Гамлета»[212]. Там Гораціо каже з цього приводу недурні слова принцові.

— Ви, певно, маєте на увазі слова принца, звернені до Гораціо: «Є ще чимало, друже мій Гораціо, що і не снилось нашим мудрецям»? Однак ми живемо на сімсот років пізніше…

Тумов засопів.

— Доконав, та не переконав, — пробурмотів він, вилазячи з ванни і закутуючись у волохате простирадло. — Щоб ти не подумав, ніби я остаточно обезглуздів у цій Гобі, — продовжував він, усідаючись на камені, — скажу тобі по секрету, що всі так звані загадки Адж-Богдо пояснюються дуже просто. Чорне базальтове плато поглинає величезна кількість променистої сонячної енергії. Воно стало своєрідним конденсатором такої енергії. Це складний і поки майже не вивчений процес.

Породи плато, вочевидь, не лише накопичують, вони якось перетворюють сонячну енергію, а під впливом зовнішніх чинників — наприклад, космічного випромінювання — можуть віддавати її назад у вигляді потоків частинок і хвилевих імпульсів. Можливо, що над плато існує суцільний потік віддачі енергії, що струмує в міжпланетний простір. У цьому потоці певну роль відіграють і радіохвилі, що уловлюються нашими приймачами і створюють поле перешкод поблизу плато. Не виключено навіть, що цей «потік віддачі», вплинувши на якісь прилади супутника, вивів їх з ладу і, зрештою, призвів до загибелі супутника. Це плато давно мертве як частина вулканічного апарату Землі, але воно живе як гігантський конденсатор енергії Сонця, що постійно заряджається і розряджається. Процеси, що відбуваються при цьому, треба вивчити в лабораторії, а потім уже прийти з готовими рецептами і приладами й перевірити тут.

Ви, геологи, дивитеся під ноги й намагаєтеся все пояснювати внутрішньою активністю Землі. Ви забуваєте, що поряд знаходиться Сонце — джерело всього живого й активного в нашій Сонячній системі. Земля — порошинка, що несе в собі частинку сонячного тепла. Навіть померши, ця порошинка збереже життя на своїй поверхні, поки Сонце буде струмити у простір потоки енергії.

— Геолог міг би багато що заперечити вам, — обережно відзначив Батсур.

— Тому я й перестав розмовляти на такі теми з Аркадієм, — сказав Тумов. — Навіщо марні суперечки!