Читати книгу - "Веселка тяжіння, Томас Пінчон"

Ранній ранок, Слотропове дихання біліє у повітрі. Він щойно прокинувся. Частина І вірша, коли текстові акомпанують лісоруби, — жінка відвідує виставку собак, яка до певної міри є водночас і місцем парування. Вона принесла свого пекінеса, сучку з нудотно-прикольним іменем чи то Мімсі, а чи Ґо-Ґо, ну, щось таке, тож собачку треба обслужити. Дамочка гає час серед садових декорацій з іншими такими ж, як сама, дамочками середнього класу, коли з котрогось вольєру неподалік долинає скавуління її сучки, вона кінчає. Скавуління не стихає і не стихає, лунає значно довше, ніж мало б бути, і раптом вона усвідомлює, що це скавуління — її власний голос, нескінченне скавчання сучої насолоди, а всі інші з увічливості вдають, що нічого не помічають. Їй соромно, але вона нічого не може вдіяти, її підганяє жага знайти і трахнути іншу звірину. Вона відсмоктує у рябого дворняги — спробував скочити на неї просто на вулиці. На пустирищі біля огорожі з колючого дроту, де по хмарах гатить зима, високий кінь змушує її вклякнути на землю і цілувати йому копита. Коти й норки, гієни та кролики трахають її в автомобілях, заблукану — у гущавині лісів, біля водопою в пустелі.

На початку Частини II вона з’ясовує, що завагітніла. Її чоловік, тупий і добродушний комівояжер, день у день ходить від дверей до дверей, він укладає з нею угоду — про її обіцянку не йдеться, але він одвезе її, куди вона забажає. І от насамкінець він уперто веслує у човні річкою, американською річкою, і везе жінку у мандри. Головний колір цієї частини — фіолетовий.

У Частині III вона на дні річки. Утоплениця. Її утробу сповнюють різноманітні форми. «Як русалку її зуживши» (рядок 7), вони перетягують її зеленими річковими глибинами. «І коли все знову скінчилося,/ Старий Сквалідоссі, орач глибочіні,/ Що цілий день сіяв,/ Бачить мідянкою вкрите лоно її» (рядки 10–13) і витягує її на поверхню з води. Він — класичний бородатий Нептун з безпристрасним старечим обличчям. З її тіла назовні вивергається потік різноманітних істот: восьминогів, північних оленів, кенгуру. «Хто розкаже про життя,/ Що з її виходять лона?» Сквалідоссі краєм ока бачить лишень частину дивовижного потоку, бо саме тягне її на поверхню, а нагорі тихе сонячне озеро чи ставок, береги поросли травою, затінені верболозами. Всюди висне і дзижчить комашня. Тепер головний колір — зелений. «І щойно вони спливли до сонця,/ Її труп у глибокій воді спочив,/ І в теплих глибинах літа/ Розійшлися істоти шукати/ Кожна вірне своє кохання,/ А у високості дня / Річка далі мирно води несла…»

Ніяк не може здихатися цього сну. Чіпляє наживку, сідає навпочіпки біля води і закидає волосінь у Шпрее. Одразу закурює солдатську цигарку і довго не рухається, аж нарешті туман стелиться білизнóю крізь прибережні будинки, десь угорі, невидимі, гудять військові літаки, а глухими вуличками гасають і брешуть собаки.

□□□□□□□

Без людей інтер’єр набуває сталевого відтінку, коли ж людей повно, то зеленого, оптимістичного кислотно-зеленого. Крізь ілюмінатори сонце падає на горішню частину переділок (крен «Rücksichtslos[457]» незмінний — 23°27’) і ряд сталевих умивальників унизу. В кінці кожного гальюнного відсіку можна випити кави і повитріщатися на голих жінок у механічних автоматах «піп-шоу». У нижніх чинів дівчата підстаркуваті, не такі гламурні, геть не тевтонського штибу, а всі апетитні та расово правильні кралі дісталися, natürlich, офіцерам. Такі от нацистські викрутаси.

Сам по собі «Rücksichtslos» — приклад іншого пунктику, спеціалізації, бо це судно — судно Туалетне, тріумф німецької манії довести все до краю. «Якщо будинок природний, — торочили перші енергійні прибічники Туалетного Корабля, — то й родина, що живе у будинку, також природна, і будинок — видима того ознака — за димчастими окулярами і під стриженими їжаком посивілих чуприн ані дрібки віри у власні слова, жваві макіавеллісти ще не достигли для параної, — і якщо вбиральня у будинку — то будинок органічний! ха-хах» — виспівують і дражняться, показують пальцем на кремезного білопикого інженера із зализаним назад волоссям на проділ, той достеменно буряковіє і втуплюється у коліна під добродушні смішки колег, бо мало не забув про цей момент (сам Альберт Шпеєр у сірому костюмі зі слідами крейди на рукаві — обіперся на переділку позаду, руки на поясі, дуже схожий на американського кіноковбоя Генрі Фонду, він уже й думати забув про природність будинку, проте у нього пальцями ніхто не тицяє, чин має переваги). — «То виходить, що Туалетний Корабель для Kriegsmarine[458] — те ж саме, що туалет для будинку, бо ж Флот — природний, ми всі про це знаємо, ха-хах!» (Генеральський, а може, Адміральський сміх.) «Rücksichtslos» мав стати флагманом усієї Туалетної Geschwader[459], але квоти на сталь у Флоту забрали задля ракетної програми А-4. Так, це здається незвичайним, але треба пам’ятати, що на той час Деґенкольб уже очолив Ракетний комітет, тож мав достатньо повноважень і настирливості, щоб оббирати інші роди військ. Отже, «Rücksichtslos» — єдиний у своєму роді, тож, славні колекціонери старовинних кораблів, якщо ви є на ринку, покваптеся, бо «GE» уже поряд і до нього придивляється. Щастя, що хоч більшовики не накинули на нього оком, правда, Чарльзе? А Чарльз тим часом щось дряпає на своєму планшеті, ніби щось ретельно занотовує, а насправді записує спостереження про довколишні події. Наприклад: Всі вони стежать за мною, або Лейтенант Рінсо надумав мене вбити, ну і, безперечно, найнадійніше Він теж із них, і якоїсь ночі я таки його зловлю, а колега Чарльза Стів тим часом уже й забув про росіян, припинив інспекцію змивного клапана й уважно придивляється до цього Чарльза, бо пошукову команду собі не вибираєш, якщо ти тільки-тільки після школи, і ось тепер ти тут, у самісінькій сраці, і не хтось, а хлопчик на побігеньках… чи як його, той, хто завжди передасть? Хто я? Чого хоче від мене «GE»? Це що, якесь дивне покарання з боку компанії або, хай Бог милує, довічне заслання? Я — кар’єрист, і вони при бажанні можуть мене і двадцять років тут маринувати, і ніхто про те не знатиме, спишуть як накладні витрати. Шейла! А що я скажу Шейлі? Ми заручені. Ось її світлина (волосся кучериками, як хвилі у бурхливому морі, ну, як у