Читати книгу - "Вовче прокляття, Марія Власова"

Ловлю себе на думці, що вже думаю про неї як про домашню тварину, треба щось робити з цим, так неправильно. Тим часом сміливе вовченя (яке воно миле) змушує двох великих вовків відійти! Мене взяла гордість від того, що в неї це виходить. Ось вони майже пішли, нехай клацаючи зубами та недобре дивлячись на вовчицю, як тут з'явився блохастий альфа-козел.

- Сидіти! - гаркнув він з порога і всі сіли, крім мене, я і так сиділа до цього.

Моє вовченя заскавчало, опустивши голову, і пішла назад до мене, сіла біля тумби. Подивилася на свого альфу трохи посумувала. Чи то через те, що думала, вони з Юрою через мене хоча б поб'ються, а Кай прийшов цілий, чи то від того, що в думках назвала його своїм.

Так, схоже, час зав'язувати, а то все це може погано скінчитися. Кирило і Діма сидять, як звичайнісінькі собаки, тільки дуже великі. Альфа-козел пригрозив їх важким поглядом, а потім пішов прямо до мене. Вовченя раптом кинулася перед ним, страшно клацаючи пащею і гарчачи, не даючи підійти до мене. Я подивилася на вовчицю, а потім у мене виникла одна думка, яка мені не дуже сподобалася, але я в п'яному маренні вирішила її все ж озвучити:

- От тільки не треба перед ним перетворюватися, посоромилася б...

Сказала, і ошелешене вовченя завило, косячись на альфа-козла, і відійшло від нас на кілька кроків. Кай підняв брову і злегка посміхнувся моїм словам, кілька ударів серця і він тут, як тут, перед мною.

Побачила, як він уважно дивиться на моє обличчя, потім повільно починають рухатися ніздрі, втягуючи мій запах. Такі прекрасні очі спочатку широко відкриваються, а потім звужуються: він злиться, дуже злиться. Хапає руками стільницю, стискає і відламує шматок мармуру, здавлює його, і на підлогу сиплеться мармурова крихта.

 - А хто це прибирати буде? Знову я?! - висловилася Марго звідкись із-під столу.

Відчула жах, величезний і безкрайній. Мені страшно, я хочу додому, хочу до мами.

Мами...

Вранці зателефонував тато і сказав, що скоро забере маму, але я йому не вірю. Він не дав мені навіть поговорити з нею, лише порадив мені побути з Іваном ще якийсь час. Злість накочувала хвилями, прибираючи страх, стираючи всі інші почуття. Якби Кай дав мені спокій, я б змогла вигнати Емму і забрати маму з лікарні! Я б змогла!

Ми дивимося одне одному в очі, в яких відбивається злість, лють... а потім повільно з'являється щось іще, що мене спершу дивує, а потім тішить.

До кімнати зайшов Юра ламаючи момент. Він виглядає розбитим і нещасним, доки не помічає двері й двох вовків-псів. Потім його погляд впирається в спину Кая і завмирає на мені. Він так ніколи на мене не дивився... якщо взагалі дивився, хоч раз до тієї зустрічі вночі. Злість до Кая випаровується, змінюючись почуттям гіркого розчарування і жорстокості долі, якби не Кай забрав мене, забрав би Юра. Всі вони одинакові, всіх зводить з розуму мій бісів запах! Мені здається, я шалено сумую за тими часами, коли моя хвороба не дивилася на мене, а Кай і не здогадувався про моє існування, як і я про вовків. От би повернути час назад, стерти всі ці спогади, але, на жаль, це неможливо. Відвертаюся від обох, беру пляшку горілки та допиваю її. Мені зараз погано і фізично, і морально, зате тепло! Хоча на серці холоднеча, а все це через погляд моєї хвороби.

Він ніколи раніше не бачив мене такою, але все буває вперше. Мені так не хочеться побачити в його очах розчарування, але я побачу, щойно підніму погляд. Тому я полохливо опускаю голову, зображуючи сильний ступінь сп'яніння, дивлюся на все навколо і ні на кого конкретно.

- Що вам треба тут? Геть пішли! - крикнула, намагаючись ні на кого не дивитися.

Язик заплітається, намагаюся ні на кого не дивитися, але не можу! Швидкий погляд у той бік кімнати, де Кай, який повернувся, дивиться на Юрку. Колишній однокласник трохи розгублено дивиться на Кирила і Діму, робить крок, і кімната здригається від грізного рику альфа-козла.

Вони дивляться один на одного, і я з досадою розумію, що їм уже байдуже, що я їм не потрібна, зараз вони просто трансформуються і стануть бити один одного, з'ясовуючи для себе: чия я іграшка!

- Набридли, - вирвалося в мене, і напруга, що панувала до цього моменту, зникла.

Кай повільно обернувся до мене, я не втрималася і від душі всадила йому ляпаса. Спокуса була дуже великою, а кількість алкоголю в крові звела нанівець увесь самоконтроль, що залишався, тому я не втрималася. Пів життя віддала б за фотоапарат, щоб сфотографувати цю епічну пику Кая! Він не очікував, правда, не очікував! У будь-якому іншому випадку він би встиг перехопити мою руку, я майже впевнена в цьому, але зараз він застиг, вилупившись на мене в усі очі.

Пауза, що повисла після цього, затягнулася, і я, не витримавши незрозумілого погляду альфа-козла, буркнула:

 - Дістав!

- Так… Замовкла! – різко закричав на мене альфа-козел так, що я відскочила, та так невдало, що впала на підлогу, поруч із Тасею.

- То ти не його самка? - почула я захоплений вигук Юрка, щиро радіючи, що він через тумбу не бачить, як у мене задерлася спідниця майже до пояса, оголюючи мої не дуже красиві ноги в білих мереживних колготках і чоловічих шкарпетках.

- Сам ти його самка! - не витримавши крикнула, бо альфа-козел застрибнув на тумбу і недобре витріщався на мене.