Читати книгу - "Сповідь відьом. Тінь ночі"

— Герр Фукс прибув сюди з Польщі, де він та Авраам довгий час приятелювали, — пояснив рабі Лев, завершуючи процес знайомства.

Хтось на вулиці вигукнув привітання.

— Це — герр Майзель, — сказав Авраам. У його голосі прозвучало полегшення, яке відчула і я.

Герр Майзель, постачальник брукованих вулиць та наповнювач напружених бюджетів імператора, випромінював заможність своїм бездоганно скроєним шерстяним костюмом, своєю шапочкою з хутровою оторочкою та яскравим жовтим кружальцем, яке позначало його як гебрея. Це кружальце було пришите до шапочки золотими нитками, від чого нагадувало скоріше символ шляхтича, аніж мітку несхожості.

— Ось вам, герр Фукс. — Із цими словами герр Майзель подав вампіру торбинку. — Це — ваша коштовність. — Він вклонився рабі Леву і мені. — Здрастуйте, пані Ройдон.

Вампір взяв торбинку й дістав звідти важкий ланцюжок із кулоном. Я не змогла роздивитися дизайн, хоча й помітила червону й зелену емаль. Вампір задоволено вишкірився.

— Дякую, герр Майзель. — Фукс підняв коштовну прикрасу догори, і кольори засяяли під променями світла. — Цей ланцюжок означає мою клятву вбивати драконів, де б вони не були. Я дуже сумував за ним. Останніми днями у місті стало повно небезпечних створінь.

Герр Майзель пирхнув.

— Не більше, ніж зазвичай. І облиште міську політику, герр Фукс. Від цього стане краще всім нам, запевняю вас. Ви готові зустрітися зі своїм чоловіком, фрау Ройдон? Він — не найтерплячіший з чоловіків, це однозначно.

— Із метою безпеки герр Майзель супроводить вас до Унгельта, — пообіцяв рабі Лев. А потім багатозначно поглянув на герра Фукса. — Проведіть Діану на вулицю, Аврааме. А ви, герр Фукс, залишайтеся зі мною. Розкажете мені про Польщу.

— Дякую вам, рабі Лев, — сказала я, роблячи прощальний реверанс.

— Було приємно познайомитися з вами, фрау Ройдон. — Рабі Лев на мить замовк. — На дозвіллі поміркуйте про те, що я вже сказав раніше. Жоден із нас не зможе переховуватися вічно.

— Безперечно. — Зважаючи на жахіття, які доведеться пережити празьким гебреям упродовж наступних кількох сотень років, мені хотілося, щоб я помилялася. Кивнувши на прощання герру Фуксу, я вийшла з хати разом із герром Майзелем та Авраамом.

— Одну хвилинку, герр Майзель, — сказав Авраам, пересвідчившись, що нас ніхто не чує.

— Тільки недовго, Аврааме, — відповів герр Майзель, відступаючи від нас на кілька футів.

— Наскільки я розумію, фрау Ройдон, ви дещо шукаєте в Празі. Книгу.

— А звідки ви це знаєте? — спитала я його переляканим шепотом.

— Про це знають майже всі відьми Праги, але я добре розумію, що між вами й тією книгою існує зв’язок. Її пильно стережуть, і тому силою ту книгу не взяти, — серйозно сказав Авраам. — Вона сама має прийти до вас, інакше ви втратите її назавжди.

— Це ж книга, Аврааме. І допоки в неї не відростуть ноги, нам доведеться проникнути до палацу Рудольфа і забрати її.

— Я кажу те, що бачу і знаю, — наполіг Авраам. — Книга сама прийде до вас, якщо ви її попросите. Не забувайте про це.

— Не забуду, — пообіцяла я. Герр Майзель багатозначно поглянув у наш бік. — Мені час іти. Дякую за те, що прийняли мене і познайомили з Йозефом.

— Бережи вас Господь, Діано Ройдон, — сказав Авраам поважним голосом і з таким самим серйозним виразом обличчя.

Герр Майзель трохи провів мене з Гебрейського кварталу до Старого Граду. Його просторий квадратний майдан був заповнений натовпами народу. Ліворуч піднімалися дві вежі Тинського храму, а праворуч виднілися розмиті приземкуваті обриси Празької ратуші.

— Якби нам не треба було зустрічатися з паном Ройдоном, ми б зупинилися послухати, як годинник відіб’є час, — сказав герр Майзель вибачливим тоном. — Скажіть йому, щоб він провів вас повз нього, коли йтимете до мосту. Кожен гість Праги має бачити це диво.

У купецькому дворі Унгельт, де торгували закордонні комерсанти під невсипущим оком митника, торговці поглянули на Майзеля з неприхованою ворожістю.

— Ось і ваша дружина, герр Ройдон. Я потурбувався, щоб вона побачила всі найкращі крамниці, коли ми йшли до вас сюди. Вона без проблем знайде найкращих ремісників Праги для задоволення своїх потреб і потреб вашого домашнього господарства, — сказав Майзель, радісно сяючи.

— Дякую вам, герр Майзель. Я вдячний вам за допомогу і неодмінно дам знати його величності про вашу доброту.

— Це моя робота, герр Ройдон — турбуватися про добробут підданих його величності. І вона приносить мені велике задоволення, — сказав він. — Я дозволив собі найняти коней для вашої зворотної поїздки. Вони чекають на вас біля міської дзвіниці. — Майзель торкнувся кінчика свого носа і змовницьки посміхнувся.

— Ви ні про що не забуваєте, герр Майзель, — пробурмотів Метью.

— Комусь же треба цим займатися, герр Ройдон, — відповів Майзель.

Коли я, повернувшись до «Трьох Круків», знімала накидку, мене мало не збив з ніг Джек та якась кудлата купа шерсті, схожа на швабру для підлоги. До кудлатої купи шерсті був прикріплений маленький рожевий язичок та холодний чорний ніс.

— Що це за швабра? — заволав Метью, хапаючи мене, щоб я не впала.

— Це не швабра, а Лоберо. Гелоуглас каже, що з нього виросте великий звір і на нього навіть сідло можна буде начіпляти. І вуздечку. Енні теж його любить. Каже, що спатиме з ним, хоча гадаю, ми спатимемо з ним по черзі. Ну, що скажете? — спитав Джек, збуджено пританцьовуючи.

— Ця мила швабра з’явилася тут із супровідною запискою, — повідомив Гелоуглас.

І, відштовхнувшись від одвірку, підійшов і передав ту записку Метью.

— Мені треба питати, хто прислав це створіння? — спитав Метью, висмикуючи записку з руки Гелоугласа.

— Гадаю, що не треба, — відповів Гелоуглас, і очі його звузилися. — Щось трапилося під час вашої подорожі, тітонько? Ви якась пригнічена.

— Просто втомилася, — сказала я, невимушено змахнувши рукою. Виявилося, що швабра має зуби, і коли я провела рукою повз її іще не побачений мною рот, вони вп’ялися в мої пальці. — Ой!

— Цьому треба покласти край. — Метью зіжмакав записку в руці і кинув її на підлогу. Швабра накинувся на неї, задоволено дзявкаючи.

— Про що йдеться в тій записці? — спитала я, майже не сумніваючись, хто прислав нам цуценя.

«Ich bin Lobero.