Читати книгу - "Копальні царя Соломона. Прекрасна Маргарет"

Загриміли труби, потім запала тиша. За герольдами в золотому одязі через головний вхід на арену виїхав маркіз Морелла в супроводі почту. Під ним був чудовий чорний кінь, і сам він був одягнутий у чорні обладунки, над шоломом майорів чорний плюмаж із страусового пір’я. На його червоному щиті було зображено орла з короною, що свідчив про його звання, а під ним гордий девіз: “Те, що я беру, я знищую”. Маркіз зупинив свого коня в центрі арени, підняв його на диби і змусив зробити коло на задніх ногах. Він відсалютував королівській парі довгим списом зі сталевим наконечником. Натовп вітав його вигуками. Після цього Морелла зі своїми людьми від’їхали до північного боку арени.

Знову пролунали труби, і з’явився герольд, а за ним верхи на білому коні, вдягнутий у білі обладунки, що сяяли на сонці, з білим плюмажем на шоломі, виїхав високий і суворий сер Пітер Брум. На його щиті був зображений золотий, спрямований донизу сокіл і девіз: “За любов і честь”. Він також виїхав на середину арени і цілком спокійно зробив коло, немовби їхав шляхом, при цьому він також підняв свого списа на знак вітання. Цього разу натовп мовчав — лицар був іноземець. Проте солдати, які перебували в натовпі, казали один одному, що вигляд у нього хвацький і перемогти його буде нелегко.

Утретє пролунали труби, і обидва лицарі рушили назустріч один одному, потім зупинилися перед королівськими величностями. Головний герольд гучно повідомив про умови поєдинку. Вони були короткі: поєдинок має тривати до смертельного кінця, якщо тільки король та королева не побажають припинити його раніше, а переможець погодиться з їхнім побажанням; лицарі битимуться на конях чи без, списами, мечами чи кинджалами, але поламану зброю не можна міняти, не можна міняти також коней та обладунки; переможця з почестями проводжають з поля бою, і йому дозволять виїхати, куди він забажає, в королівстві чи за його межі, йому не пред’являтимуть ніяких обвинувачень, і його не повинна переслідувати кривава помста; тіло переможеного віддадуть його друзям для поховання теж з належними почестями; результат поєдинку ні в якому разі не повинен впливати на рішення церковного чи цивільного суду з приводу позову дами, яка стверджує, що вона маркіза Морелла, котрий, як вона доводить, є її чоловік.

Умови поєдинку оголосили, супротивників запитали, чи згодні вони з такими умовами, на що обидва чітко й ясно відповіли: “Так”. Тоді герольд од імені сера Пітера Брума, лицаря ордена Сант-Яго, викликав благородного маркіза Морелла на смертельний поєдинок, оскільки названий маркіз образив його родичку, англійську леді Елізабет Дін, яка стверджує, що вона дружина маркіза, належним чином з ним повінчана, і завдав багатьох інших образ серу Пітеру Бруму та його дружині, донні Маргарет Брум, на знак чого герольд кинув рукавичку, яку маркіз Морелла підняв гострим кінцем свого списа і перекинув через плече, таким чином прийнявши виклик.

Суперники опустили забрала, їхні зброєносці підійшли перевірити, чи добре закріплені обладунки, зброя, попруги, повіддя в коней. Усе було в цілковитому порядку, помічники герольдів узяли коней за вуздечки і розвели їх у протилежні кінці арени. За сигналом короля пролунав звук труби, і зброєносці, залишивши повіддя, відскочили назад. Удруге пролунала труба, і лицарі підібрали поводи, схилились над гривами коней, прикрившись щитами і підняли списи, виставивши їх наперед.

Глядачі завмерли в напруженому мовчанні, і серед цієї тиші пролунав звук третьої труби — для Маргарет він пролунав як голос долі. Із дванадцяти тисяч горлянок вирвалось зітхання, схоже на порив вітру на морі, і завмер віддалік. Неначе стріли, випущені із лука, ніби блискавки із хмари, супротивники кинулись один одному назустріч, їхні коні крок за кроком збільшували швидкість. Ось вони зустрілись. Обидва списи вдарились об щити, й обидва супротивники похитнулись. Наконечники списів зблиснули, гойднулися вбік, угору, і лицарі, тримаючись у сідлах, проскакали мимо, ударивши один одного, не поранивши. В кінці арени зброєносці спіймали коней за поводи і повернули їх. Перша сутичка закінчилась.

Знову заспівали труби, і знову супротивники помчали один одному назустріч і зустрілись у центрі арени. Які минулого разу, списи вдарили в щити, але зіткнення було таке сильне, що спис Пітера розлетівся на цурки, а спис Морелла, сковзнувши по щиту супротивника, застряв у його забралі. Пітер гойднувся в сідлі й почав падати назад. Коли здавалось, що ось-ось він має впасти з коня, зав’язки його шолома луснули. Шолом зірвало з його голови, і Морелла проскакав мимо з шоломом на кінці списа.

— Сокіл падає! — закричали глядачі. — Зараз він упаде з коня!

Але Пітер не впав. Він відкинув побитого списа, і, схопившись за попруги сідла, підтягнувся назад у сідло. Морелла намагався зупинити коня, щоб повернути назад і напасти на англійця раніше, ніж він оговтається, але його кінь стрімко мчав, зупинити його було неможливо, поки він не побачить перед очима стіну. Нарешті супротивники повернулись один до одного. Але в Пітера не було ні списа, ні шолома, шолом стирчав на кінці списа Морелла, від якого він марно намагався звільнитись.

— Виймай меча! — гукали Пітеру.

Це були голоси Сміта і його матросів. Пітер опустив руку, щоб узятися за меч. Але він не зробив цього, а, залишивши меча в піхвах, пришпорив коня і вихором понісся на Морелла.

— Сокола зараз проколють! — закричали довкола. — Орел перемагає! Орел перемагає!

Справді, здавалось, що цим усе скінчиться. Спис Морелла був спрямований на незахищене обличчя Пітера, але, коли спис був зовсім близько, Пітер кинув поводи і своїм щитом ударив по білому плюмажу, що майорів на кінці списа Морелла, тому самому, який щойно зірвав з голови Пітера. Він розрахував правильно: біле пір’я гойднулось не дуже високо, але досить для того, щоб, нагнувшись у сідлі, Пітер міг прослизнути під смертоносним