Читати книгу - "Конґо. Реквієм, Жан-Крістоф Гранже"

Лоїк почувався, ніби в гарячій пустелі: вибілені черепи, забуті тіла, смертельна спека. Пригадував звіт про розтин Анн Сімоні й жахи, через які Ляссе змусив її пройти. Обговорення зайве.

Що ж до подробиць логістики — місце жертвоприношення, використання «Зодіака», зухвале обрання місця, де покинули тіло, — він залишав це флікам, тобто нікому. Ляссе не заарештують. Він або помре, або вийде з води сухим, ніби срака незайманки, але все вирішиться тут, цієї ночі, у цих чотирьох стінах.

— Людовік Перно?

— До нього було важко дістатися. Для такої нагоди Ерік Катц знову став жінкою. Саме вона вколола йому снодійне. Я прибув на жертвоприношення.

— У його крові не знайшли слідів хімічних препаратів.

— Це моя професія. Визнай, я точно знаю характер речовин, які застосовую, і сліди, що їх ці речовини залишають в організмі.

У голові Лоїка один за одним змінювалися кадри. Спокусливий психіатр та його асистент(ка), яка забальзамувала власного чоловіка й дітей. Убивча сила, вивільнена препаратом із протилежною дією. Маніпуляції з нейронами, які в реальному житті призвели до хвилі жаху…

— Ґаель у Сент-Анн, — кинув він, ніби наркоман, який вимагає нової дози.

— Я мав наближатися до Морвана концентричними колами, ніби змія. Убивство твоєї сестри було вирішальним етапом, але я недооцінив це дівчисько. Ґаель справді була дочкою свого батька. Божевільніша й войовничіша за будь-якого фанатика.

Лоїк здригнувся. Ґаель. Її сила, її тендітність — усе це втрачене назавжди. Тепер йому пекло в очах — від сліз. Повернися до фактів. Не марнуй сили. Його завдання полягало в тому, щоб у режимі реального часу співставити нотатки Ервана та зізнання Ляссе. Переходь до Людини-цвяха.

— Якою була роль Фарабо? Навіщо повертати його з Бельгії?

— Коли твій брат приїхав допитати мене, я зрозумів, що йому потрібен винуватець. У мене з’явилася ідея дати йому те, що він шукає.

— Коли саме ви привезли його?

— У суботу 15 вересня, після повернення з Марселя.

— Це були ви у Фосі?

— Кожну жертву слід було принести за всіма правилами, з африканськими цвяхами. Тієї ночі я приїхав зламати контейнер і натрапив на твого брата. Простий збіг. Повернувшись до Шарко, я усвідомив, що можу вбивати й далі за однієї умови — що за рахунками сплачуватиме хтось інший.

— Згідно з нотатками Ервана, нападник із порту Фос — незрівнянний бігун.

— В університеті я був чемпіоном. Тренувався все життя. Не кажучи вже про «Фармакон» і його роль допінга.

Лоїк змінив тему:

— Коли ви випустили Фарабо на пасовисько?

— Я й не випускав. Просто тримав його під рукою в Лувесьєнні, на хаті в Ізабель. Вона займалася тим, що стримувала його в очікуванні моїх вказівок. Урешті-решт, він був мені не потрібен. Твій брат спершу займався чотирма реципієнтами, яким спала чудова ідея зачинитися в будинку й влаштувати стрілянину, в результаті якої вони загинули…

Лоїк подумав про численні збіги, які привели Ервана до помилки: олімпійська форма вбивці з Сент-Анн, яка вказувала на бігуна-чемпіона Жозефа Ірісуанґу, комбінезон зентай, який нагадував фетишистські вечірки Лартіґе… Інші випадковості: Себастьян Редліх — партнер зі стрільби Перно, Анн Сімоні, послідовниця Лартіґе… Так і справді можна збитися зі шляху.

— Сране диво, — прокоментував Ляссе зі свого боку. — І ніби цього було недостатньо, з капелюха вискочив ще один фанатик: Філіпп Кріслер, маленький помічник із тіні. Фарабо, без сумніву, залишив по собі цілий почет зі схиблених.

Лоїк не зводив погляду з цього високого чоловіка з вишуканими манерами й звабливою посмішкою. Якщо придивитися пильніше, можна розгледіти фальш. З-під позолоти спокусника щомиті прозирало божевілля.

— Чому ви не замочили Фарабо, коли справу закрили?

— Через обережність. Я ще не порішив Морванів. Слушної миті мені знадобився б підставний злочинець. Я почекав, поки все вляжеться, і скерував Ізабель слідами Ґаель. Хотів скористатися від’їздом сильних чоловіків клану в Африку, щоб знову взятися до справи помсти.

— Дякую за таку думку про мене.

— Усі знають, що ти слабак і боягуз. Цікаво, чим ти накидався, щоб отак, сторчголов, у вовчу пащеку…

Не можна дозволити йому це обміркувати.

— Але Ізабель Баррер померла, а Ерван повернувся, — правив своєї Лоїк.

— Я міг би викрутитися, але все зіпсувала та флікиня, яка навідалася в Лувесьєнн. ДНК Фарабо була по всьому будинку. З наступного ж дня Ерван повернувся до Локірека. І все почалося знову. В’яр, який боявся, щоб ніхто не дізнався про участь уряду в усьому цьому бедламі, влаштував убивство Хосе Фернандеса, санітара, який забагато знав. Але головною проблемою було те, що Фарабо втік.

Лоїк зрозумів іншу деталь останнього акту:

— Ви йому допомогли?

— Він зв’язався зі мною. Потребував ліків. Це я підказав йому, щоб ішов до пральні в Женнвільє. Я подумав, що він міг би завершити справу. Зрештою, чому б і ні? Справжня Людина-цвях підхоплює естафету…

— Ви повернули його на Бреа?

— Ні. Він сам упорався: його ламало.

— Яке ламання? Його ж лікували!

— Так, але він довго виживав завдяки коктейлю мого приготування.

Отже, препарати, які знайшли в Лувесьєнні, жодним чином не стосуються вакцини. Ще один хибний шлях…

— Якраз тоді, — вів далі психіатр, — В’яр попередив мене, що ви ховатимете Старого на Бреа. Я й мріяти не смів про такий чудовий збіг. І спустив свого пса на залишки вашої сім’ї.

Тіло Ґаель на підлозі в спальні. Він не помре, не помстившись за неї. Лоїк машинально зосередився на пістолеті, досі націленому на нього. Він має бути меткішим… але слушної миті.

— Ви були з ним? — Лоїк силкувався контролювати свій голос.

— Ні. За Шарко стежили. Я мусив дотримуватися своєї офіційної ролі. Лише позичив Фарабо «Зодіак». Він був озброєний. На нього працював ефект несподіванки. Тієї ночі все