Читати книгу - "Битва королів"

Звісна річ, її усміхнені вуста трошки тремтіли, коли брати покинули її на палубі «Мореспритниці», але дівчинка добре вивчила потрібні слова та промовила їх з мужністю і гідністю. Коли прийшов час розставатися, це королевич Томен розплакався, а Мірселла його втішала.

Тиріон спостерігав за прощанням з високої палуби «Келепа короля Роберта» — великої військової галери на чотириста весел. «Робів келеп», як називали галеру гребці, буде основною силою Мірселлиного ескорту. А ще з нею попливуть «Зорелев», «Дужий вітер» і «Леді Ліанна».

Тиріону буде дуже неприємно віддавати таку велику частину й так змалілого флоту, знекровленого відтоді, як лорд Станіс відплив на Драконстон і так і не повернувся назад, але Серсі нічого й чути не хотіла. Мабуть, це було мудро з її боку. Якщо дівчину візьмуть у полон і вона не допливе до Сонцеспису, союз із дорнянами розлетиться на друзки. Поки що Доран Мартел не зробив нічого — тільки прапори скликав. Коли ж Мірселла безпечно допливе до Браавоса, він обіцяв вивести свої сили на перевали, і тоді військова загроза може змусити деяких лордів Прикордоння передумати, на чий бік ставати, і призупинити марш Станіса на північ. Однак це лише відтяжний маневр. Бо Мартели ніколи не вступлять у справжню битву, поки хтось не нападе власне на Дорн, а Станіс не такий дурень. «Але дехто з його прапороносців — може бути,— подумав Тиріон.— Над цим слід поміркувати».

Він прочистив горло.

— Вам відомий наказ, капітане.

— Так, мілорде. Ми пливемо вздовж узбережжя, тримаючи землю в полі зору, поки не досягнемо мису Ломиклішня. Звідти повертаємо через вузьке море на Браавос. У жодному разі не підпливати близько до Драконстону.

— А якщо ви все одно наскочите на ворога?

— Якщо це один корабель, маємо втекти або знищити його. Якщо їх більше, «Дужий вітер» підпливає до «Мореспритниці», щоб її захищати, а решта вступають у бій.

Тиріон кивнув. Якщо трапиться найгірше, прудка «Мореспритниця» має втекти від погоні. Цей маленький корабель з великими вітрилами швидший за будь-яку військову галеру, принаймні так запевняє капітан. Щойно Мірселла дістанеться Браавоса, вона буде в безпеці. З нею за присяжного щита Тиріон посилає сера Ариса Окгарта, а з Браавоса на Сонцеспис її супроводжуватимуть браавосяни. Навіть лорд Станіс не наважиться розпалити гнів найбільшого і найвпливовішого з вільних міст. Плисти з Королівського Причалу в Дорн через Браавос — це, звісно, не зовсім по прямій, але це безпечно... в усякому разі, Тиріон сподівався.

«Якби Станіс дізнався про цю подорож, він би не зміг обрати кращого моменту, щоб виставити проти нас свій флот». Тиріон озирнувся на Бурчак, де той впадав у Чорноводу затоку, і йому стало легше: на широкому зеленому видноколі не було й знаку вітрил. Якщо вірити останнім звісткам, флот Баратеонів і досі стоїть на якорі під Штормокраєм, де сер Кортні Пенроуз чинить опір обложникам в ім’я мертвого Ренлі. Тим часом Тиріонові коловоротні башти вже на три чверті готові. Просто зараз робочі тягають важкі кам’яні брили, безперечно, лаючи при цьому Тиріона на всі заставки, бо змусив працювати на свято. «Нехай лають. Ще два тижні, Станісе, більше мені й не треба. Ще два тижні — і я закінчу».

Тиріон дивився, як його небога стає навколішки перед верховним септоном, щоб отримати благословення перед дорогою. На його кришталевий вінець упало сонце й розсипало веселку Мірселлі на закинуте до неба лице. З-за галасу на березі розчути молитви було неможливо. Тиріон мав надію, що в богів слух гостріший. Верховний септон був дебелий як домисько, і ще пихатіший і велемовніший за Пайсела. «Досить уже, старий, закінчуй,— роздратовано подумав Тиріон.— У богів є важливіші справи, ніж тебе вислуховувати, і в мене також».

Коли нарешті стихло бубоніння й мурмотіння, Тиріон попрощався з капітаном «Робового келепа».

— Доправите мою небогу цілою і неушкодженою у Браавос — і по поверненні на вас уже чекатиме лицарство,— пообіцяв він.

Спускаючись крутим трапом на причал, Тиріон відчував на собі недобрі очі. Галера м’яко погойдувалася, і від цього невпинного руху під ногами він тільки більше шпортався. «Закладаюся, всім так і кортить похихикати». Але ніхто не наважився — не відверто, хоча до нього крізь рипіння дерева й линви і рокіт води навколо паль долинало бурмотіння. «Не люблять вони мене,— подумав Тиріон.— Що ж, і не дивно. Я вгодований і бридкий, а вони голодують».

Брон провів його крізь натовп туди, де стояла сестра з синами. Серсі його проігнорувала, обдаровуючи усмішками кузена. Тиріон поглядав на її чарівного Ланселя з очами зеленими, як низка смарагдів у неї на тонкій білій шиї, і сам до себе легенько й лукаво посміхався. «Я знаю твою таємницю, Серсі». Останнім часом сестра почала вчащати до верховного септона, прохаючи благословення божого на прийдешню борню з лордом Станісом... принаймні вона хотіла, щоб Тиріон у це повірив. Насправді ж, ненадовго завітавши у Великий септ Бейлора, Серсі вдягала простий коричневий подорожній плащ і потихеньку зустрічалася з таким собі лицарем-бурлакою з немилозвучним іменням Озмунд Кетлблек і з його не менш відразливими братами Озні й Осфридом. Лансель усе про них Тиріону розповів. Серсі з їхньою допомогою хотіла найняти собі перекупних мечів.

Що ж, хай тішиться з цієї змови. Вона поводиться набагато ласкавіше, думаючи, що перехитрувала брата. Кетлблеки причарують її, візьмуть гроші й пообіцяють усе, що вона скаже,— і чом би й ні, якщо Брон сплачує їм рівно стільки ж — до мідяка, монету за монету? Ці троє братів, ці славні шахраї в дійсності знаються значно краще на ошуканстві, ніж на кровопролитті. Серсі примудрилася собі купити три порожні барабани: вони гримітимуть їй на догоду, от тільки толку від цього жодного. Тиріона це неймовірно забавляло.

Зазвучали фанфари: «Зорелев» і «Леді Ліанна» відпливли від берега й рушили вниз за течією, щоб звільнити дорогу для «Мореспритниці». У тисняві на березі зачулося кілька вітальних вигуків — скупих і незграйних, як хмарки над головою. Мірселла, усміхнувшись, помахала з облавку. Позаду неї стояв Арис Окгарт у розмаяному білому плащі. Капітан наказав віддати швартови, і весла штовхнули «Мореспритницю» в дужу течію Чорноводого Бурчака, де від бризу розквітли її вітрила — звичайні білі вітрила, як наполіг Тиріон, а не малинові полотнища Ланістерів. Королевич Томен схлипував.

— Ти нявчиш, як немовля,— засичав на нього брат.— Королевичі не плачуть.

— Королевич Еймон Лицар-Дракон плакав того дня, коли королівна Нейрис одружилася з його братом Ейгоном,— сказала Санса Старк,— а близнюки