Читати книгу - "Лабіринт"

Жінка підійшла ближче, й Еліс змогла її розгледіти.

Цього не може бути!

Сьогодні вона була вбрана більш офіційно, ніж того разу, коли Еліс бачила її у світло-коричневій спідниці до колін та жакеті в тон. Її волосся було розпущене, а не зав’язане шарфом.

Однак Еліс не могла помилитися. Це та сама жінка, яку вона бачила вчора біля готелю «Ля Сіте» в Каркассоні, Марі-Сесіль де л’Орадор.

Потім Еліс перевела погляд з матері на сина. Вони дуже схожі між собою: той-таки профіль, та сама владність. Тепер їй стала зрозумілою причина ревнощів Франсуа-Батиста й ворожнечі між ним та Уїлом.

— Проте, загалом, мій син має рацію, — нарешті промовила Марі-Сесіль, — що ти тут робиш?

— Я був... я просто шукав щось почитати. Мені було так... самотньо без тебе.

Еліс здригнулася. Його голос звучав не надто переконливо.

— Самотньо? — перепитала вона. — Твоє обличчя виражає геть зовсім інше, Уїле.

Із цими словами Марі-Сесіль нахилилась і поцілувала Уїла в губи. Еліс відчула, як кімнату наповнило відчуття незручності. Це було щось надто особисте. Еліс помітила, що Уїл стиснув кулаки.

«Він не хоче, щоб я це бачила», — збагнула дівчина.

Така бентежлива думка в одну мить пішла з її голови так хутко, як прийшла.

Марі-Сесіль відпустила його, а на її обличчі промайнуло задоволення.

— З тобою, Уїле, ми зустрінемося пізніше. А зараз, на жаль, нам із Франсуа-Батистом треба обговорити невелику справу. Desolée[154]. Тож, з твого дозволу...

— Тут?

«Надто швидко й занадто очевидно», — подумала Еліс.

Тепер Марі-Сесіль звузила очі:

— А чому б і ні?

— Нема підстав, — різко відповів Уїл.

— Maman. Il est dix-huit heures déjà[155], — завважив Франсуа-Батист.

— J’arrive[156], — відповіла вона сину, усе ще підозріливо дивлячись на Уїла.

— Mais, je ne...[157]

— Va le chercher![158] — огризнулася вона.

Еліс чула, як Франсуа-Батист стрілою вилетів з кімнати, потім побачила, як Марі-Сесіль обійняла Уїла за талію і притягнула до себе. Її яскраво-червоні нігті вирізнялися на тлі білої футболки Уїла. Еліс хотіла відвернутись, але не могла.

— Tiens, — промовила Марі-Сесіль. — A bientôt[159].

— Ти йдеш просто зараз? — перепитав Уїл. Еліс відчула паніку в його голосі, коли він зрозумів, що має залишити нову подругу тут, у пастці.

— Toute à l’heure.[160]

Еліс нічого не могла вдіяти. Просто слухала, як Уїл виходив геть із кімнати.

Чоловіки знову перетнулися в дверях.

— Ось, — сказав хлопець, віддаючи матері такий самий примірник газети, який досі читав Уїл.

— Як вони змогли так швидко дізнатися про цю історію?

— Не маю жодного уявлення, — відповів він похмуро, — але підозрюю, що це справа рук Оті.

Еліс заклякла на місці. Той самий Оті?

— Ти знаєш це достеменно, Франсуа-Батист? — не здавалася Марі-Сесіль.

— Так, їм мав хтось розповісти. Поліція вислала водолазів до Еру у вівторок, точно у потрібне місце. Вони тоді вже знали, що шукати. Подумай, хто першим заявив, що в Шартрі відбувається витікання інформації? Оті. А він хіба надав нам свідчення того, що Траверньєр дійсно розмовляв із журналістом?

— Траверньєр?

— Потопельник із річки, — уїдливо сказав син.