Книги Українською Мовою » 💛 Інше » Моральні листи до Луцілія 📚 - Українською

Читати книгу - "Моральні листи до Луцілія"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Моральні листи до Луцілія" автора Луцій Анней Сенека. Жанр книги: 💛 Інше. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 165 166 167 ... 191
Перейти на сторінку:
дають всидіти на місці; в який спосіб маю протистояти силі всіляких бід; як відбитись від тих нещасть, які натрапляють на мене, а як — від тих, до яких потрапляю сам. Навчи мене бути у скорботі, не засмучуючись самому, а в щасті — не засмучуючи інших; як мені не вичікувати тієї останньої, неминучої межі в житті, а самому, коли вважатиму за потрібне, поспішити з нього. /22/ Ніщо мені не видається таким ганебним, як бажати смерті. Бо якщо хочеш жити, чому кличеш до себе смерть? А якщо не хочеш, то чому випрошуєш у богів те, що дали тобі від самого твого народження? Адже те, що ти помреш, навіть коли б не хотів того, встановлено невідклично, але те, що ти можеш померти, коли захочеш, — в твоїх руках. Перше тобі потрібне, друге — дозволене. /23/ Цими днями я прочитав в одного, до речі, вельми красномовного чоловіка, такий-от на диво ганебний зачин: «Якби-то, — каже, — я вже швидше помер!» Безумче! Ти випрошуєш те, чим сам володієш. «Якби-то я вже швидше помер!» Ти, може, й зістарівся, ось так вигукуючи, — а що ж тобі зв’язувало руки? Ніхто не тримає: йди, куди заманеться! Вибери будь-яку частину природи і звели їй, аби дала тобі змогу вийти. Таж поряд тебе — начатки, що в основі цього світу: вода, земля, повітря. Всі вони — й джерела життя, і стежки до смерті. /24/ «Якби-то я вже швидше помер!» І що ж то означає оте «швидше»? Який день визначаєш для нього? Він може надлинути швидше, ніж сам того хочеш! Схожі оклики — з уст слабодуха, який тими прокльонами хоче здобути для себе співчуття. Хто накликає на себе смерть, той не хоче вмирати. У богів проси життя і здоров’я. А якщо ти забажав смерті, то тим вона й корисна, що кладе край будь-яким бажанням.

/25/ Ось чим, мій Луцілію, треба займатись, ось чим живити душу! Це, власне, і є мудрість, це — бути мудрим! Саме це, кажу, а не дріб’язкові, пусті суперечки, в яких витончуємо ні на що не придатну кмітливість. Стільки питань поставила тобі фортуна, а ти, не потрудившись над ними, вдався до хитромудрого базікання. Як то безглуздо — почувши бойову сурму, розмахувати мечем у повітрі! Геть же ті брязкальця — пора взятися за зброю, яка вирішує хід битви! Повчи, як домогтися того, щоб душу не скаламучували ні страхи, ні печалі; як скинути з себе вагу прихованих жадань. Візьмімося, врешті, до діла! — /26/ «Мудрість — благо; бути мудрим — не благо». Договоримось до того, що й нам відмовлять у мудрості, що піднімуть на сміх усі наші зусилля, спрямовані на щось цілком непотрібне.

А як відгукнешся, дізнавшись, що сушать собі голову ще й над таким: «Чи майбутня мудрість — благо?» — Та чи можна, скажи, будь добрий, навіть засумніватись у тому, що ні засіки не передчувають майбутнього врожаю, ані дитинство не сприймає розумом сили й міцності прийдешньої молодості? Хворому, поки він у ліжку, не може допомогти здоров’я, на яке ще не прийшов час, так само, як бігунові чи борцеві не додасть снаги відпочинок, що почнеться не за один і не за два місяці. /27/ Хто ж бо не знає, що все прийдешнє саме тому не може бути благом, що воно — прийдешнє? Адже благо неодмінно допомагає, а яка ж допомога від того, чого ще нема? Якщо якась річ не допомагає, то вона — не благо; якщо допомагає, то вона — благо, і це благо — присутнє. Я — майбутній мудрець; це буде благом лише тоді, коли я стану мудрецем, а тим часом — то не благо. Якась річ, і щоб могла бути такою чи іншою, мусить передусім взагалі бути. /28/ То як, скажи, будь добрий, благом може бути те, чого ще нема? І чи ти жадав би від мене переконливішого доказу, що якась там річ ще не існує, якби почув: «Вона буде згодом»? Адже цілком очевидно: те, що надходить, — ще не надійшло. Ось-ось надійде весна: з того суджу, що тепер — зима; ось-ось настане літо: звідси висновую, що літа ще немає. Отож найвагоміший доказ, що чогось ще немає, — це те, що воно буде. /29/ Я сподіваюсь, що буду мудрий, але наразі я ще не мудрий. Якби я володів тим благом, то вже ось тепер був би вільний від цього зла. У майбутньому стану мудрим: з цього можеш зрозуміти, що я ще не мудрий. Годі-бо перебувати в полоні цього зла і водночас горнутись до того добра, яке ще лиш буде. Вони не поєднуються: в однієї й тієї ж людини не може бути водночас і добро, і зло.

/30/ Втім, облишмо ті хитромудрі марниці й поспішімо до чогось такого, що може стати нам у пригоді. Хто поквапливо рушає до повивальниці, стурбований за дочку-породіллю, той не читатиме дорогою оголошень і розпорядків видовищ. Хто біжить до свого дому, охопленого полум’ям, той не глядітиме на гральну дошку й не міркуватиме, як можна звільнити ув’язнений камінчик[436]. /31/ А хіба ж не доходять до тебе звідусіль погані вісті — й про пожежу, що знищила дім, і про небезпеку, на яку наражаються діти, й про облогу вітчизни, й про розграбування майна? Додай ще буревії, що розкидають судна, землетруси та все інше, що може викликати страх. І серед усього того, що тебе розшарпує, ти знаходиш час на розваги для душі? Дошукуєшся, що таке мудрість, а що — бути мудрим і яка між ними різниця? Зав’язуєш і розплутуєш вузли, хоч над твоєю головою — така брила! /32/ Не так уже зичливо, не так щедро природа обдарувала нас часом, щоб із тієї мализни ми могли ще й розтринькувати щось. Глянь, скільки часу пропадає навіть у найощадливіших, найпильніших: якусь частинку забирає в кожного з них їхнє власне слабування, а ще якусь — недуга їхніх близьких; якусь частину забирають особисті, неминучі справи, а ще якусь — справи суспільні; добру частину життя ділимо зі сном. То що ж то за приємність така — пускати на вітер чималу долю того часу, настільки вже стислого, що так рвучко тікає, пориваючи й нас із собою? /33/ Зваж і на те, що нашій душі звичніше розважати себе, ніж лікувати; філософію — лікувальний засіб — вона перемінює в забавку. Я не

1 ... 165 166 167 ... 191
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Моральні листи до Луцілія», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Моральні листи до Луцілія"