Читати книгу - "Бенкет круків"

— Брате,— заговорив Джеймі, коли вони опинилися наодинці в септі,— ти вже геть з глузду з'їхав?

— Мені приємно думати, що я прийшов до віри.

— Де твій батько?

— Поїхав. Ми посварилися,— Лансель опустився навколішки перед олтарем іншого свого Отця.— Помолишся зі мною, Джеймі?

— Якщо я добре помолюся, Отець дарує мені нову руку?

— Ні. Але Воїн дарує тобі мужність, Коваль додасть тобі сили, а Стариця наділить мудрістю.

— Мені потрібна рука,— сказав Джеймі. Семеро богів вивищувалися над різьбленими олтарями, зблискуючи темним деревом у світлі свічки. В повітрі висів слабенький аромат ладану.— Ти тут і спиш?

— Щоночі стелю собі під іншим олтарем, і Семеро посилають мені видіння.

«У Бейлора Благословенного теж були видіння. Особливо коли постив».

— Скільки ти вже не їв?

— Віра — ось моя пожива.

— Віра — вона як каша. З молоком і медом ліпша.

— Мені наснилося, що ти приїдеш. Уві сні ти знав про все, що я зробив. Як я згрішив. І ти мене за це вбив.

— Ти швидше сам себе вб'єш цим постуванням. Не пам'ятаєш, як Бейлор Благословенний допостувався до могили?

— Наше життя — це полум'я свічки, пишеться в «Семикутній зірці». Загасити його може будь-який вітерець. У світі смерть завжди поряд, і на нерозкаяних грішників чекають сім кіл пекла. Помолися зі мною, Джеймі.

— Якщо помолюся, ти з'їси миску каші?

Кузен не відповів, і Джеймі зітхнув.

— Тобі спати слід з дружиною, а не з Дівою. Тобі потрібен син крові Дарі, якщо ти хочеш утримати цей замок.

— Гора холодного каміння. Я його не просив. Я його не хотів. Я тільки хотів...— Лансель здригнувся.— Семеро збавте, але я хотів бути тобою.

— Ліпше вже мною, ніж Бейлором Благословенним,— не стримав сміху Джеймі.— Замку Дарі потрібен лев, брате. І твоїй малій Фреївні теж. Щоразу як хтось при ній Глибу згадає, вона соком починає спливати. Якщо вона досі з ним не переспала, то це станеться дуже скоро.

— Якщо вона в нього закохана, я зичу їм обом утіхи.

— Леву не личать роги. Ти цю дівчину собі за дружину взяв.

— Якісь слова промовив і вдягнув їй червоного плаща, але тільки щоб батькові догодити. Шлюб потребує консумації. Короля Бейлора змусили пошлюбити його сестру Дейну, та вони ніколи не жили як чоловік і дружина, і щойно його коронували, він від неї відмовився.

— Для всього королівства було би краще, якби він заплющив очі й переспав з нею. Я це з історії добре затямив. У будь-якому разі, ти не Бейлор Благословенний.

— Ні,— погодився Лансель.— Він був з рідкісних людей — чистий, сміливий, цнотливий, його не торкнулося зло нашого світу. А я грішник, мені ще спокутувати й спокутувати.

Джеймі опустив руку на плече кузенові.

— Що ти взагалі знаєш про гріхи, брате? Я убив свого короля.

— Сміливець убиває мечем, а боягуз — бурдюком з вином. Ми обидва царевбивці, сер.

— Роберт не був справжнім королем. А ще, не забувай, олень — природна здобич лева,— Джеймі намацав обтягнуті шкірою кістки... і ще дещо. Лансель під сорочкою був одягнений у волосяницю.— Що ще такого ти накоїв, що мусиш отак спокутувати? Розкажи.

Кузен схилив голову, і по щоках покотилися сльози.

Ці сльози все сказали Джеймі.

— Ти вбив короля,— мовив він,— а потім переспав з королевою.

— Я не...

— ...спав з моєю любою сестричкою?

«Скажи! Ну скажи!»

— Я не проливав своє сім'я у її...

— ...піхву? — підказав Джеймі.

— ...лоно,— закінчив Лансель.— Це не зрада, якщо не кінчати в лоно. По смерті короля я її втішив. Ти був у полоні, твій батько воював, а ваш брат... вона його боялася, і недарма. Він примусив мене виказати її.

— Справді?

«Лансель, сер Озмунд, хто ще? А про Сновиду — то був просто жарт?»

— Ти її присилував?

— Ні! Я її кохав. Хотів її захистити.

«Хотів бути мною». У Джеймі засвербіли відсутні пальці. Того дня, коли сестра прийшла до нього у Вежу білого меча й попросила зректися обітниці, а він відмовився, вона розреготалася, похваляючись, що брехала йому тисячу разів. Джеймі прийняв це за незграбну спробу зробити йому боляче. «А може, оце перший і єдиний раз вона мені сказала правду».

— Не думай зле про королеву,— попросив Лансель.— Плоть слабка, Джеймі. З нашого гріха не вийшло лиха. Не вийшло... байстрюка.

— Ні, звісно. Байстрюків не на животі, а животі зачинають.

Цікаво, що сказав би кузен, якби Джеймі зізнався йому в своїх гріхах — у трьох державних зрадах на ім'я Джофрі, Томен і Мірселла?

— Після бою я розсердився на її світлість, але верховний септон сказав, що я маю їй пробачити.

— Ти сповідався в своїх гріхах верховному септону, так?

— Коли мене поранили, він молився за мене. Добрий він був чоловік.

«А тепер мертвий. І подзвін по ньому вже відлунав». Цікаво, чи усвідомлює кузен плоди своєї сповіді.

— Ланселю, та ти клятий дурень.

— Щира правда,— озвався Лансель,— але дурість уже в минулому, сер. Я молив Отця Небесного вказати мені шлях, і він вказав. Я зрікаюся титулу й дружини. Глиба, якщо хоче, може забирати й те, й те. Завтра я повертаюся на Королівський Причал, щоб присягнути своїм мечем новому верховному септону й Сімом. Хочу дати обітницю та приєднатися до Воїнових синів.

Хлопець молов якісь нісенітниці.

— Воїнові синове оголошені поза законом триста років тому.

— Новий верховний септон їх відродив. І розіслав заклик до всіх гідних лицарів віддати своє життя і свій меч на службу Сімом. І орден бідарів теж мають відродити.

— Невже Залізний трон дав на це дозвіл?

Наскільки Джеймі пригадував, один з перших королів-Таргарієнів багато років боровся, щоб придушити воєнізовані ордени, от тільки який? Мейгор, напевно, або перший Джейгейрис. «Тиріон точно знав би».

— Його святість пише, що король Томен дав згоду. Якщо хочеш, покажу тобі листа.

— Навіть якщо це правда... ти ж лев з Кичери, ти лорд.