Читати книгу - "Гармонія , Анна Стоун"

Минуло два дні. Раді довелося переселитися до іншого будинку. На щастя, не всі мешканці села були погано налаштовані. Після того, що трапилося, її не пустили навіть поговорити з Альбрехтом. Єдине, що не давало старості зробити самосуд — це майбутній приїзд Великого герцога.

Майже весь час Рада просиділа на лавці під будинком Хороса. Проганяти її ніхто не став, але й усередину не пускали.

«Як ти там?» — дівчина дивилася на вхідні двері.

Раптом вона почула тупіт копит і стукіт коліс. Піднявши голову, дівчина побачила позолочену карету, що під'їхала до будинку. До неї одразу ж повернувся бойовий настрій. Тепер все вирішиться!

У будинку теж почули, що хтось приїхав. Рада підбігла до карети, звідки щойно вийшов Мерлін.

— Добре, що ви приїхали! Допоможіть йому!

— Зараз розберусь! — зсунув брови Мерлін.

Рада відступила, щоб чарівник міг пройти. Вхідні двері відчинилися і на поріг вийшов слуга Буз. Він був на дві голови нижчий за господаря будинку і не такий грізний на вигляд.

Рада ще, коли вони приїхали сюди гостями, дізналася, що Буз вірно служить цій сім'ї вже двадцять років. Він добре знає всіх мешканців, особливо молоду Софію. Буз був людиною непоганою, але не послухатися наказів не міг. І допомогти герцогу Альбрехту теж, хоч і вірив у його невинність.

— Прошу, Великий герцогу! Староста чекає на Вас! — він перевів погляд на Раду, що стояла за Мерліном. — А вас просили не пускати! Вибачте!

— Залишайся тут! — Мерлін кивнув Раді та пішов слідом за слугою.

Дівчина підібгала губи. Через кілька секунд з-за дверей знову визирнув Буз і показав пальцем на вікно, де була відкрита кватирка.

Рада кивнула на знак розуміння і подивившись на всі боки, підкралася до вікна. Побачити вона нічого не могла, оскільки її помітили б, а от щось почути — легко. 

—  Якщо ми не знайдемо рішення, мені доведеться звернутися до суду. — пролунав голос Хороса.

— Я не вірю, що між Альбрехтом і Софією щось було. — Мерлін скоріш всього насупився. — Це не в його характері.

— Я бачив усе власними очима. — Хорос зітхнув, але голос його залишався непохитним. — Вона була з ним у ліжку. І... — він ковтнув повітря. — Лікар підтвердив, що вона вже не цнотлива. Після цього її ніхто не візьме заміж!

На деякий час запала тиша. Рада під вікном стискала та розтискала кулаки. 

— Можливо це можна якось вирішити без суду? Я заплачу, скільки потрібно й допоможу знайти їй чоловіка.

— Нехай ваш брат відповідає за вчинок! Був би це хтось із нашого селища вбив би на місці! Тільки з поваги до Вас я даю право вибору. І повірте, це не найгірше.

Рада почула, що хтось іде та швидко відійшла від вікна. Більше їй нічого не вдалося почути. Зітхнувши, дівчина повернулася на лавку. За двадцять хвилин після цього з дому вийшов Мерлін.

Рада хотіла підійти до нього, розпитати, але побачивши палаючі гнівом очі, побоялася.

— Рада! — гукнув її Великий герцог. — Їдь у столицю!

— Ні! — лаконічно відповіла дівчина.

— Тут тобі робити нема чого!

— Але ж тут Альбрехт! То ви нічого не зможете зробити? Ви ж Великий герцог!

— Не я пишу закони! Якби не мій попередник, якому хотілося одружитися з бідною, цього закону взагалі не було б!

— А скасувати його? — з надією подивилася Рада.

— Скасувати можна! Тільки на це знадобиться багато часу! Але... для Альбрехта вже пізно! На жаль, Радо, я говорив зі старостою, з його дочкою та Альбрехтом! Я вірю брату, але їх побачили разом в одному ліжку. 

  — Значить, йому не можна допомогти? А як же клятва правди?  — зблідла Рада.

— Сувій з клятвою знищений. Єдиний шанс, тільки якщо Софія зізнається, що обмовила його! Але, Рада, її оглядав лікар! Вибач!

Дівчина, уткнувшись обличчям у груди Мерліна, заплакала. Їй не хотілося вірити у цей страшний сон.

— А якщо з'ясується, що він уже заручений?! Весілля не буде? — серце зробило у грудях кульбіт.

— За законом суд може скасувати його заручини! Раніше, Радо, треба було про це думати! Я пропонував, а ви відмовилися!

— Я не хотіла, щоб він постраждав через моє прокляття!

— Проблема лише у цьому?

— Він мій друг. — Рада витерла долонею сльози.

— Іди до нього! Я добився дозволу від старости! Може, він тобі ще щось розповість! Я поки що буду в селі!

Від цього Рада одразу повеселішала і швидко пішла до будинку. На цей раз її ніхто не зупиняв. Вона знала, куди йти, тому на це у неї пішло кілька хвилин.

Біля потрібних дверей стояв слуга, якого поставили стежити за молодим герцогом.

  — Пропустіть! Мені треба поговорити з ним! У мене дозвіл від старости! 

Дівчині це все не подобалося, але їй довелося терпіти. У неї не лягало в голові те, що сталося з Альбрехтом. Вона знала його добре, і не повірила, що він зґвалтував дочку старости.