Читати книгу - "Історія України-Руси. До року 1340"

Головним огнищем монашества за увесь сей час був Київ. Разом з печерським монастирем ми знаємо в нїм самім або в близькій околицї його вісїмнадцять монастирів: св. Георгія, св. Ірини (обидва фундації Ярослава), св. Николая, Печерський, св. Мини (фундація якогось боярина), св. Димитрия (Ізяслава Ярославича), св. Симеона (Сьвятослава Ярославича), Спаса на Берестовім (инакше Германів), Влахернський на Клові (инакше Стефанів), св. Михаіла Видубицький, св. Андрія Янчин (обидва Всеволодові), Лазарів, св. Михаіла Золотоверхий (Сьвятополка), св. Федора (Мстислава Вел.), св. Кирила (Всеволода Ольговича), св. Василия, Воскресения, Богородицї (Гнилецький) 18). По за околицями Київа знаємо в Київщинї один тільки — Зарубський. В дїйсности мусїло їх бути далеко більше — і в Київі й по за Київом. Із звістних нам було чотири жіночих (Ірини, Николая, Андрія, Лазарів), иньші мужеські. Якісь подробицї про початок маємо для дванадцяти монастирів, і з них інїціативі самих монахів завдячували свій початок тільки два — Печерський і Влахернський, заснований печерським ігуменом Стефаном, коли він мусїв вийти з Печерського монастиря, решта були князївськими та боярськими фундаціями! Судячи по наведеній вище антитезї монастирів поставлених „пощениєм і слїзми” і поставлених золотом і сріблом „отъ царь и бояръ”, сї фундаційні монастирі, мабуть, не визначали ся анї великостию, анї особливими подвигами побожности.

Відомости наші про иньші землї мабуть ще більше неповні як про Київщину. В Чернигові й його околицї було кілька монастирів 19), але з них напевно в сї часи знаємо тільки два: Богородицї (Єлецький) і Бориса і Глїба (третїй — св. Ілї, традиція також зачисляє до сих часів). В Переяславщинї можемо напевно вказати тільки два — св. Івана в Переяславі і Бориса і Глїба на Альтї. На Волини знаємо більше: три в Володимирі (Сьвята Гора, Михаіла, Апостолів), Жидичинський під Луцьком, св. Данила в Угровську; з усякою правдоподібністю можна додати до них іще червенський, пересопницький і доробужський. В Галичинї сучасні джерела згадують дуже мало: в Галичу монастир св. Іоана, по за тим — монастир синевідський, монастир полонинський (?), монастир Спаса на р. Ратї, заснований Петром, пізнїйшим митрополитом десь при кінцї XIII в. 20). Розумієть ся було їх далеко-далеко більше 21).

Окрім своїх монастирів чимало Русинів, видно, йшло здавна (як показує історія Антонїя) в грецькі монастирі. В результатї появляють ся цїлі руські монастирі за границями Руси: на Атосї десь в XI чи XII в. (хронольоґія не певна) руські монахи стають господарями монастиря Богородицї т. зв. Ξνλoυργоύ (чи то заснований кимсь з фамілїї Ксілюрґів, чи якимось теслею — „Теслїв”); правдоподібно, що монахи-Русини, як то часто бувало на Атосї, випросили або купили собі сей монастир уже готовий. Потім вони випросили собі иньший монастир — св. Пантелеймона, що був спустїв, а відновлений Русинами став звати ся Руським і задержав се імя й по тому як руські монахи його кинули 22). Житиє Евфрозини кн. полоцької каже, що в другій половинї XII в. був руський монастир і в Єрусалимі: Евфрозина мала під час своєї подорожі (1173) мешкати в Єрусалимі в руськім монастирі св. Богородицї 23). Судячи по тому, з правдоподібністю можна думати про руський монастир і в Царгородї, в руській кольонїї „на Іспігасї” (είς Пηγάς, в теп. Пері, де була й руська церква Бориса і Глїба, хоч паломник Антонїй, говорячи про неї, монастиря при нїй не згадує 24).

Примітки

1) Див. т. І c. 284.

2) Житиє Теодосія л. 5, 6.

3) Іпат. c. 110.

4) Іпат. c. 113.

5) Див. Житиє Теодосия л. 14 (участь ігумена в роботї зарівно з усїма), 18 (заборона мати якусь власність), 18 v. (реґляментація роботи), і т. и., детайлїчне порівняннє сих звісток з Студийською уставою у Ґолубінского І. 2 c. 502 і далї.

6) Патерик нпр. л. 98, 107, 108; взагалї користолюбність монахів і всякі випадки, звязані з маєтком, богацтвом і т. и. — звичайна тема Патерика (може не без впливу візантийської аґіоґрафії?).

7) Патерик c. 92, 99, 185.

8) Іпат. с. 132.

9) Іпат. с. 113.

10) Патерик с. 88.

11) Патерик c. 90.

12) Патерик c. 139.

13) Іпат. c. 133-8.

14) Патерик c. 100-1, 141-3.

15) Іпат. c. 363.

16) Патерик c. 185-6, Іпат. c. 363.

17) Слово на пренесеніе Бориса и ГлЂба — Памятники др. письменности XCVIII, Памятники Пономарьова III c. 44-46.

18) Я вичислив їх в хронольоґічнім порядку, як вони виступають в джерелах: Іпат. c. 106; 109; 112; 250, 127 і 162, 162; 188 і 201; 122; 144; 199; 239 і 457; Лавр. с. 434; Житиє Теодосия л. 60, 80, 300. Сей реєстр не може уважати ся зовсїм докладним: не зовсїм певна тотожність монастирів Спаса і Германового; не сказано виразно, що монастир Мини був у Київі (хоч се зовсїм правдоподібно); не зовсїм певно, чи Гнилецький монастир був монастирем тодї вже — про нього див. т. II c. 271.

19) Іпат. c. 157.

20) Іпат, c. 447, 567, 573; див. т, II c. 334, 354, 379, 385, 466. Чи Полонинський монастир був у Галичинї, сього одначе на певно сказати не можна. Місце Спаського монастиря также напевно незвісне; див. Галиц. Ист. сб. III і Зубрицкій: Крит.-Ист. повЂсть с. 71.

21) Пор. перегляд в V т. c. 262 і далї.

22) Акты Русскаго на св. АфонЂ монастыря св. Пантелеймона, К., 1873, Успенскій Востокъ христіанскій — Афонъ, 1892 с. 6 і далї, Голубинскій І. 2 c. 622-5.

23) Житиє Евфрозини — Памятники стар. рус. лит. IV с. 178. Сю звістку про подоріж Евфрозини до Єрусалиму відкидає Данилович (Очеркь Исторіи Полоцкой земли с. 241) з огляду, що мощі її лежать в київськім Печерськім монастирі; але так легко зчеркнути її подоріж до Єрусалиму і сеї подробицї не можна. Приймають її всї історики церкви, кінчаючи Ґолубінским І 2 c. 625.

24) Путешествіе Антонія вид. Лопарьова c. 33.

Штука — архітектура: типи церковної будови, будівляна технїка, окраси церков, руські майстри; „галицький” тип церков, декорація зверхня і внутрішнї окраси; будови не церковні; будівництво деревляне. Різьбарство. Малярство;