Читати книгу - "Поїзд точно за розкладом. Де ти був, Адаме. І не промовив жодного слова. Більярд о пів на десяту"

— До нас, Фемелів, смерть навідувалась часто, ми з нею близькі знайомі, люба моя.

Він у всьому потурав їй, беззастережно виконував усі її бажання, тож їй з кожним роком ставало все важче щось просити в нього. Її робочий день дедалі скорочувався, коли спочатку вона ще працювала з восьмої до четвертої, то ось уже два роки як він так упорядкував її роботу, що вона легко могла її виконати з восьмої до першої, та ще й мала час понудьгувати й загаятись на цілих півгодини довше біля мідяної таблички. Тепер на ній ніхто б не знайшов жодної плямки! Вона зітхнула, закрутила пляшечку з рідиною і склала вчетверо ганчірку. Друкарські машини й далі гупали, друкуючи на білому папері щось невблаганно повчальне, з кабана й далі капала кров. Ремісничі учні, підводи, черниці: вуличне життя.

Червона картка на столі, його бездоганне архітекторське письмо: «...а більше нікого». Телефонний номер. Вона з такими труднощами, соромлячись своєї цікавості, знайшла на дозвіллі, чий то був номер: готелю «Принц Генріх». Ця назва дала нову поживу для її цікавості: що він робить уранці від пів на десяту до одинадцятої в готелі «Принц Генріх»? Крижаний голос по телефону: «Казна-що». Невже він справді не сказав «будь ласка»? Це порушення стилю додавало їй надії, мирило з роботою, яку міг би виконувати й автомат.

Два взірці листів у копіях, що залишилися ще від її попередниці й за ці чотири роки не змінилися. Один лист клієнтам, що присилали їм замовлення: «...дякуємо Вам за довір'я, сподіваємося виправдати його швидким і сумлінним виконанням Вашого замовлення. З глибокою повагою»; другого листа писали, коли відсилали клієнтам статичні розрахунки: «До цього додаємо замовлені Вами розрахунки для будівельного проекту такого-то. Гонорар у розмірі такому-то просимо надіслати на наш банковий рахунок. З глибокою повагою». Щоправда, для неї лишилися деякі варіації — замість «такого-то» вона мала написати: «будинку для видавця на узліссі», «будинку для вчителя на березі річки», «шляхопроводу на Гольлебенштрасе». А замість «такому-то» — суму гонорару, яку вона сама мала вирахувати за простою схемою.

Крім того, до її обов'язків належало листування з трьома співробітниками Фемеля: Кандерсом, шрітом і Гохбретом. Вона мала розподіляти між ними замовлення за тією чергою, що вони надходили, «щоб справедливість здійснювалась автоматично,— казав Фемель,— і нікому не було кривди». Коли готові розрахунки надходили до контори, вона повинна була ті, що робив Кандерс, посилати на перевірку Шрітові, ті, що робив Гохбрет,— Кандерсові, а ті, що робив Шріт,— Гохбретові. А ще їй треба було провадити картотеку, записувати додаткові видатки, робити фотокопії креслень і виготовляти для особистого архіву Фемеля по одній фотокопії кожного проекту, такі завбільшки, як дві поштові листівки,— але найбільше часу забирало в неї наліплювання поштових марок: вона знов і знов прикладала зворотним боком до мокрої губки зеленого, червоного або синього Гойса[10] і старанно наліплювала марку у верхньому правому куточку жовтого конверта; коли ж випадала нагода наліпити брунатного, бузкового або жовтого Гойса, вона вже сприймала це як урізноманітнення своєї роботи.

Фемель узяв собі за правило сидіти в конторі не більше як годину в день: ставив свій підпис після слів «З глибокою повагою» і на чеках з гонорарами. Коли замовлень надходило стільки, що їх не можна було оформити за годину, він їх не приймав. На такі випадки існував бланк, надрукований на гектографі: «Для нас велика честь отримати від Вас замовлення, але через перевантаження не можемо виконати його. Підпис: Ф».

Сидячи вранці навпроти нього з пів на дев'яту до пів на десяту, вона жодного разу не бачила, щоб він задовольняв якісь природні людські потреби: їв або пив, ніколи не помічала в нього нежиті; червоніючи, вона думала й про ще інтимніші речі. Те, що він курив, не заповнювало прогалини: надто бездоганна була його біла, як сніг, сигарета. Втішали її тільки попіл і недокурок у попільничці: це принаймні доводило, що він таки щось споживає. Вона працювала вже і в могутніших шефів, у людей, чиї письмові столи скидалися на капітанські містки й чиї фізіономії навіювали страх, але навіть ті всевладні випивали коли-не-коли чашку чаю або кави, з'їдали бутерброд, а вона завжди хвилювалася, коли бачила, як володарі їдять і п'ють: тоді з хліба, бувало, падала якась крихта, на тарілці лишалися шкірки з ковбаси і обрізане сало з країв шинки, володарям доводилося мити руки, діставати з кишені хусточку. Тоді гранітні чола полководців ставали не такими грізними, люди, зображення яких колись віділлють у бронзі й висадять на постаменти, щоб провістити їхню велич наступним поколінням, витирали рота. Дивлячись на Фемеля, коли він о пів на дев'яту виходив із житлової частини дому, ніхто б не сказав, що він снідав. Він був, як і лишіть шефові, ані знервований, ані надміру зосереджений, його підпис, навіть якщо йому доводилося сорок разів додавати своє прізвище до слів «З глибокою повагою», був чіткий і гарний; він курив, підписував папери, часом кидав погляд на якесь креслення, а рівно о пів на десяту брав плаща й капелюха, казав: «Ну, до завтра» і зникав. Від пів на десяту до одинадцятої його можна було знайти в готелі «Принц Генріх», від одинадцятої до дванадцятої — в кав'ярні «Цонз»: можна було знайти тільки «його матері, батькові, дочці, синові й панові Шреллі», від дванадцятої він гуляв, а о першій зустрічався з дочкою і йшов із нею обідати в ресторан «До лева». Вона не знала, що він робив після обіду і ввечері, знала тільки, що вранці, о сьомій, ходив на службу божу, о пів на восьму сідав снідати з дочкою, а коли вона о восьмій ішла до школи, докінчував до пів на дев'яту сніданок сам. І щоразу її вражало, що він так радів, коли мав приїхати син: він тоді раз по раз відчиняв вікно, виглядав на вулицю аж ген до Модестської брами,