Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » У череві дракона 📚 - Українською

Читати книгу - "У череві дракона"

263
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "У череві дракона" автора Микола Данилович Руденко. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 166 167 168 ... 219
Перейти на сторінку:
в цьому не винен, — сказав він якось, роздумуючи вголос.

— В чому не винен? — перепитала я, хоч за мить уже зрозуміла, що він хотів сказати. Міцно в моїй пам’яті трималася розмова біля печі, коли дядько Сашко сказав, що Маркс — не від Бога.

— Він не розрізняє гумусний шар і власне землю. Землю у вигляді мінералів. Для нього в цих поняттях не було жодної різниці. І саме тому Маркс стверджував, що земля не має вартості. Та й не виробляє вартості… Тоді ще не існувало науки про фотосинтез.

Значно пізніше, ознайомившись із вченням фізіократів, Василь відкине оце виправдання Маркса. Адже ж фізіократи за сто років до Маркса чітко і ясно розрізняли землю як гумусний шар планети і землю як суто мінеральне, неорганічне середовище. Про фотосинтез вони також нічого не знали, але ж добре бачили, що гумусний шар — то є живе тіло. Додатковий продукт (отже, й додаткову вартість) фізіократи виводили саме із здатності землі родити, нарощувати органічну речовину — ту речовину, яка є для землі нова, справді додаткова. Тобто така, якої не було раніше. Це вірно навіть з боку фізичної маси.

Згодом Василь роздобуде дані, що наша планета за рахунок фотосинтезу щороку нарощує на собі сотні мільярдів тонн нової маси. То ж бо і є додатковий продукт, який через людську працю перетворюється на додаткову вартість. А відтак виступає в ролі енергії прогресу. Саме ця енергія стає рушійною силою земної цивілізації. Промисловість взагалі її не виробляє, бо не володіє фотосинтезом. Навпаки: промисловість спалює нафту й вугілля — продукти фотосинтезу давніх геологічних епох. Але ж володіючи безміром заліза й навіть електроенергії, можна загинути від голоду, бо людина не вмикається в розетку, мов комп’ютер.

Звісно, я вже тут використовую те, що отримала не від фізіократів, а від Василя. Але ж початок такого способу мислення, безумовно, належить їм. Твори фізіократів у Радянському Союзі не друкувалися — Василь вивчив їхню теорію, можна сказати, від протилежного — тобто через критику Франсуа Кене в «Капіталі». Але це було тоді, коли Василь уже повторив відкриття Кене, інакше б він не зрозумів, що Маркс критикує батька справжньої економічної науки з хибних позицій.

До речі, коли я кажу, що Василь повторив відкриття Ф. Кене, то в цьому тільки половина правди. Василь твердить у своїй праці: мовляв, сталося повторне відкриття тих самих економічних законів. Тих самих — це вірно, але Кене відкрив їх з боку землі, а Василь відкрив з боку Сонця. І тут виникає нова якість — прив’язка до космосу, до природознавства XX століття. В основу Василевої теорії кладеться закон збереження і перетворення енергії та наука про фотосинтез. Словом, те, чого не знали навіть у часи К. Маркса — не лише в часи Ф. Кене. Це дозволяє значно ясніше побачити катастрофічну хибність Марксової теорії — отже, й нашої економічної системи.

Відтоді Василеве життя перетворилося на муку: знати, що радянська економіка мусить прийти до повного краху, Й жити спокійно — хіба це можливо? Ну а те, що Василь не наголошує на власних відкриттях, походить від звичайної скромності. Василь дбав не про утвердження власних заслуг у науці — він прагнув порятувати людей від великого лиха.

Ось чому з’явилися оці зошити. Після Василевої смерті відповідальність за долю нашого суспільства я повністю відчула на власних плечах, і в цьому вся справа. Та бач — я знову втратила послідовність розповіді.

До Берліна ми не дійшли — вологий клімат Прибалтики тяжко вплинув на Василя. Загострився остеомієліт — почалося запалення пораненої кістки, Протез довелося відкинути — Василь довго ходив на милицях, А коли виписали із госпіталю, ми повернулися туди, де я вперше його побачила, — в хату дядька Сашка. Тітка Параска тяжко хворіла, про дядька все ще не було жодної звістки. Років через два тітка померла. Бабуся моя теж померла, а мати переїхала до Марійки, що вийшла заміж за військового. Я кликала матір до себе, та вже сталося воно так, що Марійка була їй рідніша. Я не ображалась, бо рано пішла з дому. Та й окупацію мати пережила разом із Марійкою.

Років через два до нас прийшов немолодий чоловік, який перебував в одному концтаборі з дядьком Сашком, Вони разом готували втечу. Але тоді, коли перерізали дріт, що був під високою напругою, дядько замкнув його на себе. Стрибнув просто на колючки, уп’явся в них руками, всім тілом своїм — і так згорів на отому дроті. Потрібна була якась секунда, щоб його перерізати. Втікачі одержали цю секунду, але дядька серед них уже не було. Так він і живе в моїй уяві — розіп’ятий на чорній свастиці, що була символом пробудження сатанинського в людині.

III. Нічні розмови

Доки я жила минулим, земна куля, звісно, оберталася, а разом з тим і в невеликому лісовому квадраті, котрий належав санаторію, час не стояв.

Одного дня Микола Олександрович чомусь заговорив про мій відпочинок.

— Можливості нервової системи не безмежні, — співчутливо проказав він. — Може, відпустку візьмете?

Я відмовилась: тільки робота й тримала мене на ногах. Тоді Микола Олександрович зацікавився моїми стосунками з медичною сестрою, котрій здебільшого випадало зі мною чергувати.

— Чому ви питаєте?..

Микола Олександрович промовчав. Та я відчула, що тут існує якась недомовленість — щось приховане, потайне.

З Поліною Костянтинівною нам доводилося розмовляти про все на світі. Ночі великі, кожна тема для розмови годиться — аби час минав швидше.

Дивлячись мені просто у вічі, Микола Олександрович з якоюсь дивною багатозначністю промовив:

— Ми з вами — медики. Наше призначення — лікувати людей. А всі інші питання… Є відповідні інститути. Вони ж там чимось займаються.

1 ... 166 167 168 ... 219
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «У череві дракона», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "У череві дракона"