Читати книгу - "Справа Василя Стуса. Збірка документів з архіву колишнього КДБ УРСР, Вахтанг Теймуразович Кіпіані"

Крім того, після повернення із заслання до міста Києва з серпня 1979 року до травня 1980 року з тією ж ворожою метою зберігав у своїй квартирі рукописні та машинописні тексти документів і віршів, виготовлених ним у 1963–1972 роках, а саме:

• рукописний вірш «Безпашпортний і закріпачений…», в якому він викладає наклепницькі вигадки щодо політики КПРС і Радянської влади відносно колгоспного селянства нашої країни, яке нібито «закріпачене» і «катоване»;

• документ, що починається зі слів: «Існує тільки дві форми…», в якому паплюжаться демократичні основи нашої країни, робиться спроба посіяти недовір’я народу до Уряду та Радянської влади, наклепницьки твердиться, що в Радянському Союзі нібито «існує тільки дві форми контактування народу з урядом: відверта боротьба (в усіх можливих її проявах) і відкрита полеміка» та вказується, що в нашій країні начебто «той, хто не згоден з урядом, є ворогом;

• машинописний документ, що починається зі слів: «Нещодавно в “Літературній Україні” було надруковано…», в якому, виступаючи на захист засуджених за ворожу діяльність Караванського, Чорновола, Осадчого та інших відщепенців, зводить наклепницькі вигадки на радянську дійсність, твердячи, що на Україні нібито безпідставно переслідуються інтелігенція та науковці, начебто відсутні демократія і свобода, що в нашій країні нібито знущаються з «соціалістичної законності, правосуддя, демократичних свобод»;

• машинописний текст вірша «Ось вам сонце, сказав чоловік з кокардою…», де зводяться наклепи на радянську дійсність, паплюжиться життя радянського народу, який начебто «злиденний і духовно збіднений»;

• рукописний та машинописний примірники вірша «Колеса глухо стукотять…», в якому Стус зводить наклепницькі вигадки на радянський державний і суспільний лад, зображаючи нашу країну як «концтаборів союз».

Ці ворожі документи зберігав у себе вдома в м. Києві до дня вилучення їх під час обшуку 14 травня 1980 року.

Залишаючись на антирадянських націоналістичних позиціях, в другій половині 1979 року — на початку 1980 року з метою підриву та ослаблення Радянської влади виготовив у місті Києві для подальшого розповсюдження рукописний документ українською і російською мовами під назвою «Пам’ятка українського борця за справедливість» («Памятка украинского борца за волю»), який за своїм змістом і спрямуванням є відверто антирадянським, наклепницьким. В ньому з націоналістичних позицій зводить злісні наклепницькі вигадки, що порочать радянський державний і суспільний лад, викладає конкретну програму боротьби проти Радянської влади, обстоює необхідність створення так званої «незалежної України». При цьому закликає проводити ворожу діяльність шляхом створення «широкої мережі правозахисних об’єднань» на платформі «забезпечення незалежної України, організації випуску періодичних журналів типу “Укр. вісника” і т. д.» Наклепницьки твердить, що Україну нібито тримають «в колоніальному ярмі шляхом страшного терору, геноциду», виправдовує антирадянську, антинародну діяльність бандитів ОУН-УПА, називаючи її «національно-визвольним рухом».

Зазначений антирадянський документ зберігав у себе вдома в м. Києві до вилучення його під час обшуку 14 травня 1980 року.

Поряд з виготовленням, розповсюдженням і зберіганням ворожих документів протягом тривалого часу з метою підриву та ослаблення Радянської влади проводив антирадянську агітацію і пропаганду в усній формі, поширюючи злісні вигадки, що порочать радянський державний і суспільний лад.

Так, відбуваючи покарання у виправно-трудовій колонії № 19 селища Лісний Мордовської АРСР та спілкуючись з грудня 1974 року по січень 1977 року з засудженим за антирадянську діяльність Сіриком Миколою Івановичем в неодноразових розмовах з ним систематично висловлював наклепницькі вигадки на радянський державний і суспільний лад, стверджуючи, що в Радянському Союзі нібито порушуються права людини, а органи Радянської влади начебто чинять «беззаконня», арештовують і засуджують «невинних людей». Існуючий в нашій країні лад називав «фашистським» та порівнював його з режимом царської Росії; заявляв, що на Україні нібито проводиться «насильницька русифікація», яку, за його словами, чинять органи Радянської влади, що УРСР начебто не є рівноправною республікою, а перебуває в підневільному стані. Обробляючи Сірика в антирадянському націоналістичному дусі, закликав його до проведення активної ворожої діяльності, заявляючи, що «проти Радянської влади всі засоби боротьби підходять, починаючи від антирадянської агітації та пропаганди до вчинення терористичних акцій».

Перебуваючи на засланні в селищі Матросова Тенькінського району Магаданської області з тією ж ворожою метою в період з весни 1977 року до літа 1979 року під час розмов з мешканцями цього селища систематично зводив наклепницькі вигадки на радянський державний і суспільний лад.

Зокрема, в розмовах з робітником рудника імені Матросова Шаврієм Іваном Ніканоровичем по місцю роботи та в гуртожитку в названий вище час наклепницьки стверджував, що в нашій країні начебто відсутня свобода, що органи Радянської влади нібито порушують права громадян, творять «беззаконня» і «пригнічують народні маси».

В той же період під час розмов з начальником відділу кадрів вказаного рудника Шаріповим Рашідом Гаріфовичем наклепницьки твердив, що в Радянському Союзі нібито відсутні свобода слова, друку, пересування, намагався порівняти органи Радянської влади з гестапо та з націоналістичних позицій заявляв, що «Україна повинна бути тільки для українців».

Під час розмов з завідуючою книжковим магазином зазначеного селища Банніковою Альбіною Миколаївною в жовтні-листопаді І977 року, в вересні 1978 року та в березні 1979 року наклепницьки твердив, що записані в Конституції СРСР права і свободи для радянських людей неначе є «фікцією», «вигадкою» для обману радянського народу і світової громадськості, оскільки ці права, за його словами, начебто порушуються органами Радянської влади, що в нашій країні нібито відсутня демократія, чиниться «цинічне беззаконня». Державний лад нашої країни порівнював з режимами дореволюційної Росії та фашистським, в той же час вихваляв «демократію» і спосіб життя в капіталістичних країнах.

В період від грудня 1977 року до липня 1979 року під час розмов з прохідником рудника ім. Матросова Радевичем Євгеном Володимировичем наклепницьки твердив, що в Радянському Союзі начебто «грубо порушуються права громадян», органи влади «раз у раз чинять беззаконня», безпричинно переслідують «передових людей». З ворожих позицій висловлювався, що Радянський уряд начебто «гнобить» народні маси і творить у країні «цинічне беззаконня». Намагався довести, що Україна нібито є «колонією Москви», перебуваючи в складі Союзу РСР начебто не має прав суверенної республіки, та закликав Радевича