Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Граф Монте-Крісто 📚 - Українською

Читати книгу - "Граф Монте-Крісто"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Граф Монте-Крісто" автора Олександр Дюма. Жанр книги: 💙 Сучасна проза / 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 168 169 170 ... 351
Перейти на сторінку:
вихований, тож не змушував себе чекати, якщо йому чітко давали на здогад, що на нього чекають. Ледве дія скінчилася, він квапливо подався до літерної ложі.

Він уклонився паням і потиснув долоню Дебре.

Баронеса зустріла його чарівною усмішкою, а Ежені — з притаманною їй холодністю.

— Любий друже, — сказав йому Дебре, — ви бачите перед собою людину, що сягнула скрайнього відчаю і гукає вас на поміч. Баронеса засипає мене запитанням про графа Монте-Крісто і вимагає, щоб я взнав, хто він, звідки він, куди прямує. Їй-богу, я не Каліостро, то щоб вивернутись якось, відказав: «Запитайте про це Морсера, він знає графа Монте-Крісто як облупленого». То вас і погукали.

— Це неймовірно, — сказала баронеса, — мати секретний фонд у півмільйона і нічогісінько не знати!

— Повірте, пані баронесо, — сказав Люсьєн, — якби в мене було півмільйона, то я використав би його на щось інше, а не на збирання відомостей про графа Монте-Крісто, який, на мою думку, тільки тим відзначається, що вдвічі багатший, ніж набоб, проте я поступаюся місцем моєму другові Морсерові: питайте в нього, мене все це більше не стосується.

— Навряд чи й набоб прислав би мені пару коней, що коштують тридцять тисяч франків, із чотирма самоцвітами у вухах, по п’ять тисяч кожен.

— Самоцвіти він полюбляє, — зареготав Альбер. — Мені здається, у нього, як ото у Потьомкіна, їх завжди повні кишені, і він сипле ними наліво і направо.

— Він знайшов десь копальню самоцвітів, — сказала пані Данґляр. — Ви знаєте, що в бароновому банку в нього необмежений кредит?

— Ні, не знаю, — відказав Альбер, — та мене це не дивує.

— Він заявив панові Данґляру, що збирається перевести в Парижі рік і витратити шість мільйонів.

— Певне, це персидський шах, що мандрує інкогніто.

— А яка гарна та дівчина! — сказала Ежені. — Ви помітили це, пане Люсьєне?

— Знаєте, ви єдина жінка з-поміж усіх, кого я знаю, котра віддає належне іншим жінкам.

Люсьєн вставив ув око монокль.

— Чарівна, — сказав він.

— А ви, пане Морсере, знаєте, хто вона?

— Тільки приблизно знаю, як і все, що стосується таємничої особи, про яку ми говоримо, — сказав Альбер, відповідаючи на те настирливе запитання. — Ця дівчина — албанка.

— Це й видно із її вбрання, і те, що ви оце кажете, уже знає уся публіка.

— Мені дуже шкода, що я такий неосвічений чичероне, — сказав Альбер, — та, мушу зізнатися, на цім відомості мої й закінчуються: знаю ще тільки, що вона муз'ика: якось обідав я у графа Монте-Крісто і чув звуки лютні, на ній нікому було грати, крім неї.

— То він вітає в себе гостей, той граф? — запитала пані Данґляр.

— І дуже розкішно, запевняю вас.

— Треба змусити пана Данґляра дати йому обід або бал, щоб він у відповідь і нас запросив до себе.

— І ви поїхали б до нього? — засміявся Дебре.

— А чом би й ні? Разом із чоловіком!

— Та ж він одинак, цей таємничий граф!

— Ви ж бачите, що ні, — засміялася і баронеса, показуючи на красуню албанку.

— Ця дівчина — невільниця, пам’ятаєте, Морсере, він сам про це сказав нам за обідом.

— Погодьтеся, любий Люсьєне, — сказала баронеса, — що вона скидається радше на князівну.

— Із «Тисячі й одної ночі», — вкинув Альбер.

— Згоден. Але що створює князівен, друже мій? Самоцвіти, а вона просто-таки обсипана ними.

— Їх аж забагато, — сказала Ежені, — без них вона була б ще вродливіша, бо тоді видно було б її шию й руки, а вони прегарні.

— Ох, ці художниці! — сказала пані Данґляр. — Погляньте. Вона вже перейнялася.

— Я люб­лю все прекрасне, — відказала Ежені.

— Тоді що ви скажете про графа Монте-Крісто? — запитав Дебре. — Здається, він теж нічого.

— Граф? — запитала Ежені, наче їй досі й на думку не спадало глянути на нього. — Граф занадто блідий.

— Так отож, — сказав Морсер, — ото та блідість нас і цікавить. Знаєте, графиня Г. каже, що він упир.

— А хіба графиня Г. повернулася вже? — запитала баронеса.

— Вона сидить у бічній ложі, матінко, — сказала Ежені, — майже напроти нас. Он бачите, жінка з гарними золотавими кісьми, це вона.

— Ага, бачу, — сказала пані Данґляр. — Знаєте, що вам треба вчинити, Морсере?

— Наказуйте, баронесо.

— Вам треба було б піти у ложу до того графа Монте-Крісто і припровадити його сюди.

— Навіщо, питається? — сказала Ежені.

— А щоб побалакати з ним. Хіба тобі не цікаво побачити його?

— Нітрохи.

— Чудне дівча! — пробурмотіла баронеса.

— Він, либонь, і сам прийде, — сказав Альбер. — Он він побачив вас, баронесо, і вклоняється.

Любо всміхнувшись, баронеса відповіла графові Монте-Крісто на його поклон.

— Гаразд, — сказав Альбер, — я пожертвую собою: покину вас і погляну, чи не можна з ним поговорити.

— Підійдіть до нього в ложу, це найпростіше.

— Але ж мене не представили.

— Кому?

— Красуні албанці.

— Таж ви кажете, що це невільниця.

— Так, але ж ви кажете, що це князівна... Та, може, він побачить, що я йду, то вийде теж.

— Таке може бути. Ідіть.

— Іду.

Альбер уклонився і вийшов. Справді, коли він минав графову ложу, двері її відчинилися і вийшов граф Монте-Крісто; він сказав кілька слів арабською Алі, що стояв у коридорі, й узяв Альбера під руку. Алі зачинив двері й став перед ними; довкруг нубійця в коридорі зібралася ціла юрба.

— Знаєте, — сказав граф Монте-Крісто, — ваш Париж чудернацьке місто, і парижани чудні люди. Можна подумати, наче вони вперше бачать мурина. Погляньте, як вони з’юрмилися довкола сердеги Алі, який не може ніяк уторопати, у чім річ. Мушу вас запевнити, що як парижанин приїде в Туніс, Константинополь чи Каїр, довкола нього ніколи не збереться юрба.

— Це тому, що на Сході люди відзначаються здоровим глуздом і дивляться лише на те, на що варто поглянути, — але, повірте, Алі користується таким успіхом лише тому що належить вам, а ви зараз наймодніша людина в Парижі.

— Справді? А чим я зобов’язаний таким щастям?

— Та самому собі. Ви даруєте запряжки по тисячі луїдорів ціною, ви рятуєте життя дружинам королівських прокурорів, під іменем майора Блека ви посилаєте на перегони расових жеребців і жокеїв завбільшки з мавпочку уїстіті, нарешті ви здобуваєте золоті кубки і посилаєте їх гарненьким жінкам.

— Хто це розповів вам отакі байки?

— Першу — пані Данґляр, якій страшенно кортить бачити вас у її ложі чи радше щоб інші вас там бачили, другу — Бошанова газета, а третю — моя здогадливість. Нащо ви називаєте свого коня Вампа, якщо хочете лишитися невідомим?

— Ох, справді, — сказав граф Монте-Крісто, — це було необережно. Та скажіть, хіба граф де Морсер не буває в Опері? Я уважно дивився, та ніде не побачив його.

— Він буде сьогодні.

— Де?

— Гадаю, у баронесиній ложі.

— А та чарівна особа поруч із нею, либонь, її донька?

— Так.

— Дозвольте привітати вас.

Альбер усміхнувся.

— Ми

1 ... 168 169 170 ... 351
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Граф Монте-Крісто», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (1) до книги "Граф Монте-Крісто"
Nazar Бандіт
Nazar Бандіт 31 березня 2024 21:48

Неперевершена книжка! Яка створює світ у який ти поринаєш з головою, де співчуваєш або ненавидиш, любиш та страждаєш, захоплюєшся та розчаровуюєся. Для мене Александер Дюма є відкриттям і дуже приємним, в подальшому однозначно буду читати його твори. Стосовно Книжки "Граф Монте-Крісто" моя оцінка 10/10