Читати книгу - "Літа зрілості короля Генріха IV"

Третій був паж Гійом де Сабле: він не спускав Біцакассера з очей від тої хвилини, коли чаклун з'явився в комірчині на горищі Луврського палацу. Тоді він зразу міг би знешкодити лихого ворога, але так би він ніколи не довідався, яка небезпека загрожувала. Гійом теж володів мистецтвом робитись інакшим, наприклад, маленьким і тихеньким, наче мишка. Біцакассер ні разу не помітив, що за ним хтось стежить, бачить усі його перетворення, що той хтось був присутній навіть у кабінеті агента Бончані, коли ті двоє готували отруту.

Невдовзі після того, як убивця Габрієлі пішов від шевця, до Цамета ввійшов юний Сабле й також шепнув йому кілька слів. Почувши їх, Цамет затрусився, відчинив ту саму порожню кімнату, ретельно замкнув за собою двері й зразу приклав руки до грудей, щоб заприсягтись у своїй безневинності. Пан де Сабле пильно подивився на нього й упевнився, що Цамет справді не супротивник йому, а скоріше спільник — наскільки дозволить страх. Юний Гійом іще зберіг ту душевну свіжість, що може доходити аж до віри в людсько серце. «Яка це людина, коли вона не погрузла до кінця в гріхах, може ненавидіти чарівну Габрієль!» — так мислив він.

Сабле спитав відкупника податків, чи той зичить добра герцогині де Бофор, і Цамет відповів «так», а по обличчю в нього текли великі краплі.

— Мене в це вплутали, і це найтяжча випроба за все моє життя, — признався він. — Це не вона інтригувала проти мене через державний борг, насправді то був пан де Роні, але він усе спихає па неї, бо ненавидить її.— Цамет ухопився за лоба, він забув, що говорить із вісімнадцятирічним юнаком, хай і дворянином. Далі він белькотів уже щось незрозуміле, але Гійом усе бачив і розумів. Він сказав:

— Вона гідна нашої любові, і ми її врятуємо.

— Слава Ісусу Христу! — вигукнув Цамет. — Пане мій, будьте ласкаві, підіть до мого економа, щоб він найняв вас між челядь на той день, коли з'явиться висока гостя. Той демон зробить так само.

— Будьте певні, що я не менший демон, — сміливо запевнив Гійом. Помітивши, що Цамет розглядає родимку в нього на щоці, він випередив можливе заперечення: він теж уміє змінюватися. Що ж, це добре; на цьому вони попрощалися.

І ось настав очікуваний день: з'явився паланкін, його поставили на кам'яні плити в саду, і швець Цамет, аж сяючи від такої високої честі, торкається всіма пальцями землі,— ще трошки, і він поцілував би ту землю. Пан де Монбазон, що командував охоронцями, розставляє солдатів по садибі. Обох дам із паном де Варенном господар веде в дім. Зручні сходи, велика зала — тут ми колись вечеряли і грали в карти. Який веселий був тоді король, хоча збирався на війну! «Які ми були щасливі», — думає Габрієль, спогадуючи минулі години, дарма що й тоді її гнітив страх. Вона повертається до дійсності. Оце сюди вона має ввійти? Це ж та сама кімната, якої вона тоді так боялась. Пустий страх, як здавалося тоді. А тепер виявляється, що він був не пустий. Нога не кориться їй. Але Габрієль входить.

Вона спочивала до вечері. Мадемуазель де Гіз не покидала її. Пан де Варенн поставив вартових коло дверей і аж тоді дозволив собі сісти за картярський стіл. Він знайшов партнерів, багатих, як і він сам, хоча кавалерів і дам, рівних йому становищем, тут не було. На місце двірського товариства, що роз'їхалось, насунули люди звичайно скромнішої ваги. Звістка, що герцогиня де Бофор у Цамета, швидко розлетілась по місту. Новобагатьки з'їжджались у каретах, бідні дворяни теж прокрадались туди, ухиляючись від бризок з-під коліс, і всі разом наповнили фінансистів дім ущерть. Одні були раді задля свого реноме програти тут гроші, інші — готові виграти ті гроші в них. І всі однаково палали бажанням привітати майбутню королеву.

Пан де Варенн не хотів відриватись від гри, тому всі докучали господареві, щоб він пропустив їх до її кімнати. Цього йому ще бракувало до всіх його турбот! Цамет насварився, що витурить усіх, як не сидітимуть чемненько за своїми картами. Обличчя в нього було землисте, він раз у раз утирав його, і страх за життя своєї високої гості не давав йому й на хвильку зупинитися. Власною особою він наглядав, коли привезли замовлені припаси, і серед них кошик із птицею, з якого вирвалася чорна курка — несподівано перелетіла над сходами й трохи не потривожила вишуканого товариства. Та її випередив і спіймав один кухарчук. Курка була чорна, а спритний хлопець — ясний, мов світанок. Він був не тільки весь у білому без жодної плямки, як годилось у такий святковий день, а голова його була наче позичена в янгола й насаджена на тулуб простого челядника. Саме коли Цамет споглядав цю загадку, хтось торкнув його ззаду, і голос його економа промовив:

— Це він. Як добре придивитесь, то розгледите, що шкіра на обличчі штучна, зроблена зі свинячого міхура й розмальована янгольськими фарбами. Кучерики, такі сонячно біліші, понаклеювані на голову, та ще й пришиті до штучної шкіри. І вміло накручені, щоб сховати оті нарости на лобі. Та хто знайомий з чортом, той однаково знає, що він має роги. Я його, на щастя, розкусив, а от він поки що має мене за вашого справжнього економа.

Тоді Цамет крутнувся на підборах, ще дужче злякавшися: його економ теж фальшивий Він побачив підстаркуватого чолов'ягу, в якого між перукою та густою бородою світились юнацькі очі.

— Сабле! — шепнув він і застогнав. — Чим воно скінчиться?

Паж Гійом уклонився, ніби вислухавши господарів наказ.

— Моє діло — пильнувати, щоб юшка вийшла смачна і щоб туди не попало ніщо негодяще. — І, сповнений гідності, в подобі економа пішов собі далі.

Цамет вчасно схаменувся, що не повинен іти за ним у двері для челяді. Він повернувся до своїх зал і побачив там звичну картину: люди пили вино, гучно сперечалися за виграші; важко повірити, що діється сьогодні насправді. Тим часом у відкритій, без передньої стіни, кухні розпалили вогонь, там стовпились цікаві, й вони з усіх боків смикали фінансиста. Коли ж нарешті вийде вельможна герцогиня! Вона мусить вийти, її обов'язок перед власним званням і перед товариством — споживати їжу прилюдно. Особливо напосідалась така собі пані де Мартіг: мовляв, її право — прислуговувати герцогині де Бофор за столом. Оскільки знатніших жінок саме не було там, Цамет