Читати книгу - "Науково-практичний коментар Земельного кодексу України"

Законом, який передбачає "випадки, обсяги та порядок" конфіскації майна, є насамперед КК України. Відповідно до ч. 1 ст. 59 КК України, "покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого. Якщо конфіскується частина майна, суд повинен зазначити, яка саме частина майна конфіскується, або перелічити предмети, що конфіскуються". Згідно із ч. 2 цієї статті, "конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині цього Кодексу".

Зокрема, конфіскація майна передбачена за вчинення умисного вбивства при обтяжуючих обставинах (ч. 2 ст. 115 КК України), торгівлю людьми або іншу незаконну угоду з людьми при обтяжуючих обставинах (ч. 2 ст. 149 КК України), крадіжку, вчинену в особливо великих розмірах або організованою групою (ч. 5 ст. 185 КК України) та ін.

На наш погляд, як конфіскацію можна розглядати також стягнення в дохід держави одержаної стороною (належної стороні) за господарським зобов'язанням земельної ділянки, якщо таке зобов'язання "визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства" за рішенням суду (ч. 1 ст. 208 ГК України). Водночас, можливість застосування даної норми ГК України щодо угод про відчуження земельних ділянок ставиться під сумнів положеннями ч. 1 ст. 4 кодексу, які виключають земельні відносини з предмету регулювання кодексу.

Положення про конфіскацію містяться в деяких інших законодавчих актах (наприклад, КУпАП), проте передбачена цими актами конфіскація навряд чи може бути застосована щодо земельних ділянок. Щоправда, О.В. Єлісєєва вказує, що теоретична можливість такого застосування існує при вчиненні правопорушень, передбачених ст. 181 КУпАП "Азартні ігри, ворожіння у громадських місцях", коли земельна ділянка може бути конфіскована, якщо вона є ставкою у грі.

   1. Земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

   2. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

   3. Сільські, селищні, міські ради вилучають земельні ділянки комунальної власності відповідних територіальних громад, які перебувають у постійному користуванні, для всіх потреб, крім особливо цінних земель, які вилучаються (викупляються) ними з урахуванням вимог статті 150 цього Кодексу.

   4. Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, районні ради вилучають земельні ділянки спільної власності відповідних територіальних громад, які перебувають у постійному користуванні, для всіх потреб.

   5. Районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для:

а) сільськогосподарського використання;

б) ведення водного господарства, крім випадків, визначених частиною дев'ятою цієї статті;

(Пункт "б" частини п'ятої статті 149 із змінами, внесеними згідно із Законом №3404-ІV від 08.02.2006)

в) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, визначених частиною дев'ятою цієї статті.

(Пункт "в " частини п'ятої статті 149 із змінами, внесеними згідно із Законом №3404-IV від 08.02.2006)

6. Обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п'ятою, дев'ятою цієї статті.

7. Київська, Севастопольська міські державні адміністрації вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах їх територій для всіх потреб, крім випадків, визначених частиною дев'ятою цієї статті.

   8. Рада міністрів Автономної Республіки Крим вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст республіканського (Автономної Республіки Крим) значення та за межами насе­лених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п'ятою, дев'ятою цієї статті.

   9. Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насад­ження для несільськогосподарських потреб, ліси площею понад 1 гектар для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п'ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

(Частина дев'ята статті 149 в редакції Закону №3404-ІV від 08.02.2006)

   10. У разі незгоди землекористувача з вилученням земельної ділянки питання вирішується в судовому порядку.

До частини першої. Ч. 1 ст. 149 ЗКУ передбачає можливість безоплатного вилучення земельних ділянок у постійних користувачів для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Вилучення є фактично повноваженням власника земельної ділянки, право, яке належить власникові та постійному користувачеві не передається. При цьому право примусо­вого вилучення (за відсутності згоди користувача) має публічно-правове походження і є аналогічним праву на викуп земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності (див. коментар до ст.ст. 146, 147 ЗКУ).

Якщо земельна ділянка надана в постійне користування із земель державної власності, то її вилучення провадиться за рішенням органів державної влади, якщо надавалась із земель комунальної власності - то за рішенням органів місцевого самоврядування, уповноваже­них надавати таку земельну ділянку в постійне користування. До розмежування земель державної та комунальної власності до визначення компетенції органів державної влади та органів місцевого самоврядування застосовуються правила п. 12 розділу X "Перехідні положення"