Читати книгу - "Мій супер сусід, Аріна Вільде"

За стіною тихо, вся трава за вікном викошена, жодних криків та дитячого плачу. Ідеальний ранок. Я ніжжусь у м'якому ліжку, потягуюсь, перевертаюсь з боку в бік і насолоджуюся тишею, яку порушує лише щебетання птахів.

Згадую про те, що сьогодні у нас із Вовкою намічається друге побачення, і на обличчі розтягується посмішка.

Друге побачення обов'язково буде кращим!

Вчора все пройшло не ідеально, звичайно, але я впевнена, що це двояке враження залишилося через почуття незручності між нами.

Спостерігаю, як вітерець колише фіранки на вікнах, і все-таки змушую себе встати. Насамперед перевіряю телефон. Ні дзвінків, ні повідомлень. Розчаровано зітхаю. Пишу кілька коротких повідомлень Ліні, яка чекає мого звіту, вкотре прислухаюся до підозрілої тиші за стіною та йду за ранковою порцією трав'яного чаю.

- Доброго ранку! - несподівано долинає до мене чоловічий голос.

З моєї кухні.

Я підстрибую на місці і кричу що є сили, замість того, щоб застигнути як опоссум побачивши хижака, як я зазвичай і роблю.

Господи, невже мої замки зламали? Грабіжник!  Вбивця! Хто міг забратися до мене?

Через кілька довгих секунд дикого крику моя затуманена свідомість приходить до тями і я завмираю.

Спостерігаю за тим, як безцеремонно мій «улюблений» сусід відчиняє дверцята холодильника і з задумом дивиться в порожнечу.

Безумовно, варто почати боротися зі звичкою залишати відчиненими двері на балконі.

- Так, негусто, - розчаровано каже він, перебираючи в холодильнику баночки.

- Гей, якого біса ти робиш у мене в квартирі? Це, між іншим, проникнення зі зломом! Я можу в поліцію заяву накатати, - кажу з роздратуванням і побоюванням, мало що цьому психу в голову стрільне. Гарному психу, повинна визнати.

- Замки цілої - злому не було.

Невідомо, скільки часу він бродить ось так ось моєю квартирою, і невідомо, що ще встиг дослідити крім холодильника.

Тільки зараз розумію, що стою перед ним у піжамі з цуценятами, але кидатися стрімголов у кімнату, щоб натягнути на себе що-небудь інше, прирівнювалося б до поразки.

Саме тому, гордо задерши голову, я пливу повз нього, хитаючи стегнами, натискаю кнопку на чайнику і тягнуся до верхньої полиці, щоб дістати чай.

- Якщо ти вирішив позалицятися до мене, то ти для мене занад-то старий. Тобі скільки? Років сорок?

Він же дістає з холодильника банку варення, сідає за стіл і відкриває кришку.

- Ложечку подаси? - А погляд такий... такий... ніби він збирається обмазати мене цим самим варенням, а потім з'їсти. - І, до речі, мені тридцять чотири, якщо що. І я в повному розквіті сил можу продемонструвати, щоб розвіяти твої сумніви. - Підморгує і опускає палець у моє улюблене малинове варення.

Самогубець, ось хто він!

Злісно відбираю у Влада банку і не можу відірвати погляд від того, з якою насолодою він облизує свій палець.

Облизує, посмоктує та прицмокує.

Гіпноз.

- М-м-м-м, дуже смачно, домашнє? - Від насолоди він театрально закочує очі, а я ніяк не можу визначитися, чого мені хочеться більше: видати йому ще одну банку варення або послати цього Карлсона кудись подалі.

– Домашнє, домашнє. А тепер йди у свій барліг, будь ласка. - Спеціально притримую для нього відчинені двері та намагаюся зобразити грізний вигляд. Але це важко, враховуючи, що я стою перед ним в піжамі з цуценятами та  банкою варення в руках.

- Я тут взагалі-то вирішив забігти познайомитися з сусідами, а ти така привітна господиня, що ще чаю не запропонувала, а вже виставляєш за двері. - І з усього його розслабленого вигляду розумію, що й вантажівка його з місця не зрушить.

Розвалився за столом, як у себе вдома, ще й чаю йому подавай. І знову без футболки, між іншим. А в мене це... хлопець є.

- А ти завжди у такому вигляді ходиш?

Хоче чаю? Що ж, буде йому чай!

– З тебе приклад беру.  - Скоса поглядаю на Влада, який почав потягуватися, при цьому його м'язи так переливаються на сонці, що я навіть забула про чай. Господи, дорослі чоловіки і справді неймовірно привабливі. Тепер починаю розуміти Лінку, яка закохалася у нашого викладача.

У відповідь на випад у мій бік мовчу і злуюся на себе. За те, що замість того, щоб думати про побачення з Вовкою та шукати в інтернеті рецепт найсмачнішої у світі піци, нарізаю імбир величезними шматками.

Буде тобі фірмовий чай від Кіри!

Додаю більше м'яти, трохи меду і з гуркотом ставлю чашку з гарячим напоєм на стіл перед сусідом.

- Будь ласка, пийте швидше і вимітайтеся, у мене ще купа справ.

- О, тепер ми на ви? - Він підозріло дивиться на чай, помішує ложечкою, виловлюючи шматочки імбиру.

- Ну, я все-таки дівчина з хорошими манерами, а ви майже вдвічі старші за мене...

- В два рази? Мені здавалося, у нас різниця лише у кілька років. І що це за хрінь плаває у чашці? - примхливо питає він.