Читати книгу - "Мій супер сусід, Аріна Вільде"
- Жанр: 💙 Сучасний любовний роман
- Автор: Аріна Вільде
- 627
- 0
- 26.10.23
📚 Добре відомий автор Аріна Вільде приготувала нам справжнє літературне диво – "Мій супер сусід". Це не просто книга, це калейдоскоп емоцій, що відкриває нам двері до незвіданого світу. Головний герой, якого ви зможете зустріти в цій захоплюючій історії, – це звичайний хлопець зі своїми незвичайними мріями та надзвичайними пригодами.
🎉 Автор Аріна Вільде – це талановитий митець, який вміє вразити своїх читачів не лише захоплюючою сюжетною лінією, але й глибокими думками. Її слова – це як ключ, який відчиняє двері до унікального світу, де кожна сторінка – це нова можливість відкрити для себе щось неймовірне.
🌍 ReadUkrainianBooks.com – це вірний провідник у світ кращої світової літератури, де слово має силу змінювати життя. Ми пишаємося можливістю пропонувати вам найкращі бестселери, які можна читати онлайн абсолютно безкоштовно та без реєстрації. На нашому сайті зібрані твори відомих авторів і незабутні пригоди, які захоплять вас з першого погляду.
🔍 Чому важливо читати українською мовою? Українська мова – це не просто набір слів, це спадок, який ми повинні берегти та розвивати. Кожне слово, прочитане українською, – це крок до збереження нашої культури та ідентичності. Читайте українською, бо мова – це наше джерело сили та національної гордості.
🌟 Поглибіть свої знання, розкрийте нові горизонти та зануртеся в захоплюючий світ "Мій супер сусід" разом з нами. Ця книга – це докорінно новий погляд на звичайне, вона вчить нас бачити героїв у найнеочікуваніших місцях.
Не втрачайте можливість відкрити для себе щось нове. Читайте українською на ReadUkrainianBooks.com – вашому найкращому джерелі відкриттів та натхнення! 📖🌺
Читати ще книги автора Аріни Вільде:
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Я відкриваю очі о пів на шосту ранку. І не тому, що жайворонок або мазохістка. І навіть не тому, що мені треба йти кудись так рано. Ні. Просто саме о пів на шосту ранку виконавчі працівники ЖЕКу косять траву під моїми вікнами.
Газонокосарка торохтить як мотор старого грузовичка, і я ховаюся з головою під ковдрою, намагаючись хоч якось відгородитись від какофонії цих звуків.
- Гей ти, недоумок, зовсім з розуму вижив? Ти на годинник взагалі дивився? Забирай цю чортову торохтілку і котись у свою нору, доки я не подала на тебе до суду!
Тітка Катя з першого поверху, як завжди, не витримує першою. Вона завжди на всіх подає до суду за найменших обставин, а ще викликає поліцію, пише звернення президенту та меру міста.
Але сьогодні я із нею солідарна. Кожні вихідні така ось фігня.
На мене вона, до речі, також накатала заяву. І не одну.
Першу - за те, що коли вносили меблі, випадково зачепили двері її квартири і залишили подряпину.
Другу – за те, що я вивісила сушитися білизну і вода з неї накапала на її балкон.
Третю... Ну це взагалі абсурд. Вона зателефонувала до поліції та повідомила, що у тридцять четвертій квартирі займаються непристойними речами. І все через те, що протягом тижня я була помічена у компанії кількох чоловіків. Брата, вітчима, одногрупника, з яким у нас був спільний проект, та, власне, мого хлопця.
Колишнього хлопця.
Крики тітки Каті діють. Я заплющую очі і насолоджуюся тишею. Провалююсь у солодкий сон, але ненадовго. Рівно о шостій кожного ранку до нашого будинку під'їжджає сміттєвоз.
Від Вовки Казімірова, який якраз збирався уві сні злитися зі мною в пристрасному поцілунку, мене відриває гучний звук мотора, скрегіт, лайка чоловіків і запах вихлопних газів, який проникає через відкрите вікно.
З гарчанням злітаю з ліжка, ляскаю вікном і забираюсь назад під ковдру.
Ну, давай же, засинай, Кіро, адже тебе Вовка там зачекався.
Заплющую очі і провалююся в сон.
Ми з Вовкою, тримаємося за руки, гуляємо парком і дивимося один на одного закоханим поглядом.
- Ти така гарна, Кіро, - шепоче він, притягуючи мене до себе.
Наші губи поділяють якісь незначні сантиметри. Ось-ось це станеться – наш перший поцілунок. Я заплющую очі, відчуваю його тепле дихання на обличчі, і... з усіх боків лунає заливистий плач немовляти.
Розплющую очі і вкотре за сьогоднішній ранок повертаюся до реальності.
Восьма ранку. По немовляті із сусідньої парадної можна звіряти годинник. Протягом місяця кожного дня з восьмої до дев'ятої ранку і з десятої до одинадцятої ночі весь будинок слухає його рев.
Звичайно ж, всі розуміють, що це дитина, що неможливо контролювати її плач і, можливо, це банальні коліки живота.
Але не тітка Катя.
- Шо ви там ту дитину мучите?! Я зараз же викликаю поліцію та службу опіки! Дістали вже! Заткніть йому рота!
Кілька разів б'юся головою в подушку, розуміючи, що мені сьогодні поспати вже не доля.
Ось вам і краса життя в багатоквартирному будинку. Можна сміливо зносити всі стіни та вікна, тому що звукоізоляція начисто відсутня. Стіни тут швидше служать як ширма, щоб не дай боже не натрапити поглядом на голих сусідів.
Іду на кухню та клацаю кнопку на чайнику. Відкриваю холодильник у надії на те, що вночі до мене забігала добра фея і забила доверху всякою смакотою, але ні, пусто. Лише зів'ялий огірочок і лимон, що запліснявів.
Закриваю холодильник, заварюю трав'яний чай і сідаю за стіл, щоб почати свою ранкову трапезу, як раптом лунають якісь голоси і чується метушня з боку сходового майданчика.
До речі, вхідні двері теж можна зносити!
Мишкою крадусь до дверей, намагаючись зрозуміти, що там відбувається. Припадаю до вічка, але нічого, лише коричневе покриття сусідніх дверей.
- Лівіше, Костян, ти що, зовсім сліпий? - чую злий голос чоловіка.
- Я тобі не вантажник, зрозумів? Дідько, укіс таки зачепили.
Та це ж нові сусіди!
Уява одразу намалювала двох підкачаних хлопців. Блакитнооких блондинів з голлівудською усмішкою та чудовим почуттям гумору. І, звичайно ж, неодружених!
Як шкода, що в мене є Вовка (номінально), я купила б тортик і пішла розвідувати обстановку.
Верчуся на порозі, практично злившись із вхідними дверима в єдине ціле, і проклинаю того, хто робив планування цього будинку, бо якщо сусіди праворуч відчиняли двері, то мені з квартири вже не вийти.
- Ще сумки - і вільний, - чую той самий грізний голос і знову припадаю до вічка, сподіваючись хоч щось розгледіти, але марно.
Кроки на сходовому майданчику віддаляються в бік ліфта, так що їх ставало майже нечутно, а я через пильне вічко ламаю очі, витріщаючись на коричневу фарбу.
Ні, треба все-таки сходити в гості!
І вічко протерти!
****
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мій супер сусід, Аріна Вільде», після закриття браузера.