Читати книгу - "Поцілунок під забороною, Ясміна Лав"

— Монастирський? Чому відразу Монастирський? Він взагалі тут ні до чого.

Оля дивиться на мене, підіймаючи брову, та опускає набік голову.

— Кажу ж, не через Романа, — відсовую зошит, жбурляючи його випадково на землю.

Вибачаюсь перед викладачем та підіймаюся, повертаючись на місце.

— А як же там Павло поживає? — усміхається, зацікавлено подруга.

— Павло, — вимовляю тихо, і з'являється усмішка, коли згадую, як він вранці йшов мені назустріч.

На жаль, не до мене. Відразу бачу очі Монастирського.

— Не бачила я його сьогодні, — відповідаю на питання Ольки.

— То давай додому підемо через стоянку. А що як там його побачиш.

— Ні, — кажу занадто голосно, і викладач переводить на мене знову погляд. Як і половина аудиторії.

— Ти чого? Заспокойся. Ні, то й ні, — розплющуючи широко очі, каже дівчина.

Блін. Зовсім я з глузду з'їхала з цим Монастирським. Усе. Не буду з ним говорити. І до університету з ним їздити мовчки буду.

Просто уникати.

Після пар виходжу з вишу разом з Олею. Швидко йдемо повз стоянку. Краєм ока помічаю машину Романа. Хлопця поряд не бачу та пришвидшую крок.

— Куди ти так мчиш? — біжить за мною подруга.

— Просто спізнююсь, — відповідаю, дивлячись тільки вперед.

За територією навчального закладу стає трохи спокійніше, і я все ж зупиняюсь. Ми прощаємося з Олькою, і я повільно плетусь до автобусної зупинки.

Проходжу кілька метрів, і авто Романа вилітає на тротуар, загороджуючи мені дорогу.

Хлопець виходить, і я навіть не встигаю зреагувати, як тягне мене за руку в салон. З гуркотом зачиняє дверцята і сам швидко займає своє місце.

— Ти що виробляєш? — кричу, хапаючись за ремінь безпеки.

Смикаю ручку. Заблоковано.

— Дурепа, — тихо вимовляє Роман і зривається з місця...